Останніми днями широкий резонанс викликало відео публічної перепалки між генеральним директором Ігорем Смілянським та народним депутатом Олексієм Гончаренком.
Здавалося б — звичайна політична дискусія.
Але насправді вона підсвітила проблему значно глибшу: що насправді відбувається з «Укрпоштою» і куди її веде нинішнє керівництво?
Під час дискусії з’ясувалась показова деталь.
За словами самого Смілянського, його нинішня зарплата становить близько 700 тисяч гривень “на руки” щомісяця.
Раніше ж, за його ж публічними заявами, винагорода сягала приблизно 50 тисяч доларів на місяць.
Тепер порівняймо:
листоноша «Укрпошти» — близько 8 тисяч гривень;
керівник компанії — у майже 90 разів більше.
І тут виникає ключове питання:
за які результати?
Фінансові показники, які говорять самі за себе
Якщо подивитися на відкриту фінансову звітність останніх років, можна побачити тенденцію:
зростання операційних витрат;
постійні збитки;
залежність від державної підтримки;
відсутність прориву у прибуткових сервісах.
І це при тому, що «Укрпошта» фактично має монопольне становище у значній частині країни, особливо в сільській місцевості.
Будь-який приватний бізнес із такими стартовими умовами мав би демонструвати розвиток.
Натомість державний оператор дедалі більше нагадує підприємство, яке системно втрачає економічну стійкість.
Офіційна позиція менеджменту — компанія проходить трансформацію.
Але є інша логіка, яку сьогодні все частіше обговорюють експерти ринку:
спочатку державне підприємство доводиться до фінансової слабкості,
потім визнається неефективним,
після чого виникає “єдиний вихід” — приватизація.
Це класична схема, яку Україна вже бачила неодноразово у 1990-х та 2000-х роках.
І тоді головне питання звучить інакше:
чи не є нинішня фінансова деградація «Укрпошти» частиною підготовки до майбутнього продажу?
Проблема «Укрпошти» — не лише економічна.
Для тисяч українських сіл це:
доставка пенсій;
базові фінансові послуги;
доступ до держави там, де немає банків.
Коли компанія скорочує відділення, персонал і мережу — держава фактично відступає з територій.
І тут виникає парадокс:
керівництво отримує рекордні зарплати, тоді як працівники масово залишають систему через мізерні доходи.
Головне питання до Смілянського. Справжня дискусія повинна бути не про розмір зарплати. Вона має звучати так:
чому при одній із найвищих зарплат серед керівників держкомпаній фінансовий стан підприємства погіршується?
де стратегія прибутковості?
хто нестиме відповідальність, якщо державний поштовий оператор опиниться на межі банкрутства?
Бо якщо тенденція збережеться, Україна ризикує втратити не просто підприємство, а інфраструктурний елемент державності.
Сьогодні історія з «Укрпоштою» виглядає вже не як управлінська помилка.
Вона дедалі більше схожа на сценарій, у якому державну компанію спочатку роблять збитковою, а потім пояснюють суспільству, що іншого виходу, окрім приватизації, просто не існує.
І питання тут уже не лише до Ігоря Смілянського.
Питання — хто і навіщо готує «Укрпошту» до фіналу, який може стати черговою втратою державного активу?
Олег Попенко
