«Просто бути людьми»: Житомирщина обговорює есе Богдани Опалко про релігійні суперечки. Чому важливо триматися разом попри різні календарі? Читайте на сайті.
Боже… до чого ми дійшли…
Одні вітають з Вербною неділею, інші — вже з Великоднем.
Одні йдуть в один храм, інші — в інший.
Одні називають себе правильними, інші — справжніми.
І між усім цим… люди почали сваритися.
А хіба в цьому суть?
Хіба Бог ділить нас на “правильних” і “неправильних”?
Хіба віра — це про календар, про назву, про табличку на церкві?
Віра — це коли ти не проходиш повз чужий біль.
Коли ти не кидаєш камінь у людину тільки тому, що вона думає інакше.
Коли в тобі є любов, а не злість.
Бо страшно не те, що хтось святкує в інший день.
Страшно — коли в серці немає миру.
Ми всі зараз втомлені.
Ми всі пережили занадто багато.
Але замість того, щоб триматися разом — починаємо ділитися ще більше.
І знаєш, що найболючіше?
Що в цей час діти дивляться на нас і вчаться… не любові, а розділенню.
А ж свята — вони ж про інше.
Про світло.
Про надію.
Про те, що навіть після темряви приходить життя.
То, може, варто почати з простого?
Не доводити, хто правий.
А просто бути людьми.
Просто сказати:
з Вербною неділею — тим, хто святкує сьогодні.
і з Великоднем — тим, хто вже святкує.
Бо головне — не дата.
Головне — що в серці.
І якщо там є любов…
то ти вже на правильному боці.
