Слово часто стає сильнішим за зброю, коли мова заходить про пам’ять. Житомирщина, яка ледь не щодня прощається зі своїми найкращими синами, знаходить розраду та вираз свого болю у творчості місцевих авторів. Новий вірш житомирського поета Василя Головецького під лаконічною, але важкою назвою «БАГАТО…» став справжнім відлунням душі всієї громади.
Ці рядки не потребують складної літературної критики. Вони прості, щирі та страшні у своїй правдивості. Автор підіймає тему, про яку важко говорити вголос — кількість втрат, яку ми бачимо на Алеях Слави наших кладовищ.
Поетичний репортаж із кладовища
Кожен рядок вірша — це фіксація моменту прощання. Поет зізнається: стримати сльози стає все важче, а логіка та цифри відступають перед фізичним болем у серці.
«Іще одного хлопця схоронили,
Я знову сльози стримати не зміг.
Ніхто не каже, скільки ж їх вже вбили,
А серце коле:
“Ой, багато їх!”…»
Чому нам важливо це читати?
У 2026 році поезія виконує роль терапії. Вона допомагає не “закам’яніти” серцем, не звикнути до похоронів, а продовжувати відчувати кожен втрачений шанс, кожне обірване життя як особисту трагедію. Ці рядки — це наш спільний меморіал у слові.
Редакция Житомир-Онлайн закликає кожного: коли бачите траурну процесію у нашому місті — зупиніться. Схиліть голову. Згадайте ці рядки. Бо їх справді — багато. І кожен з них віддав усе за нас.
🕯️ ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ 🇺🇦
