Рівно сто років тому Бердичів мав інші межі, на його околицях стояли хутори, а через нинішні житлові квартали пролягали вулиці, яких сьогодні вже немає. Побачити це дозволяє рідкісний схематичний план міста, створений у 1926 році.
Історичну карту та її подробиці оприлюднив бердичівський краєзнавець Анатолій Горобчук. Це сьома карта у його серії, присвяченій дванадцятьом планам Бердичева різних історичних періодів.
Карту створили не для туристів
План підготувало Бердичівське окружне статистичне бюро напередодні всесоюзного перепису населення, який провели 17 грудня 1926 року. Тому карта мала передусім практичне призначення: Бердичів розділили на інструкторські дільниці, за якими мали працювати учасники перепису.
На плані також зафіксували офіційні на той час межі міста. Завдяки цьому сьогодні можна побачити не лише старі назви вулиць, а й те, які території ще не вважалися частиною Бердичева.
Цікавий і масштаб карти: один дюйм на ній відповідав 200 сажням, тобто 2,54 сантиметра дорівнювали приблизно 426,72 метра на місцевості. Краєзнавець звертає увагу, що укладачі ще використовували стару систему мір, хоча в країні вже починався перехід на метричну.
Цукроварня тоді була за Бердичевом
За аналізом Анатолія Горобчука, територія Бердичівської державної цукроварні не входила до тодішніх міських меж. Йдеться про район колишнього цукрорафінадного заводу разом із сучасною вулицею Червоною.
Поза Бердичевом залишалася і Жовтнева економія — нині це село Мирне Райгородоцької громади.
Водночас на околицях у межах міста позначили численні хутори. Частина з них виникла наприкінці XIX — на початку XX століття, але вже у 1930–1950-х роках ці невеликі поселення зникли.
Іванівська проходила через нинішній мікрорайон Дитячого світу
Одна з найцікавіших деталей карти — вулиця Іванівська. Вона починалася біля гімназії на тодішній Училищній вулиці, де нині працює Гуманітарна гімназія №2.
Далі Іванівська пролягала паралельно Білопільській, сучасній Європейській, та Махнівській, нинішній Вінницькій. Закінчувалася вона біля Данилівської, яку старші бердичівляни пам’ятають як вулицю Фрунзе.
Уже в 1920-х роках Іванівську почала поглинати хаотична приватна забудова. Остаточно її долю визначив Генеральний план Бердичева 1955 року. У 1960-х на території 216-го кварталу звели п’ятиповерхові «хрущовки» — так сформувався сучасний мікрорайон Дитячого світу, а стара вулиця зникла.
Утім, один із її фрагментів зберігся. Нині це частина вулиці Сергія Ковтуна, яка раніше мала назву Урицького.
Про Іванівську нагадує і міська топоніміка. Її своєрідним продовженням стала Новоіванівська, яка починається від колишньої Данилівської та прямує на схід до Семенівських провулків.
Зелінська вела від Соборної площі до Гнилоп’яті
Ще одна втрачена вулиця — Зелінська. На карті Бердичева 1874 року її назва була записана як Зеленінська.
Вулиця починалася біля водонапірної башти на нинішній Соборній площі, йшла паралельно Мостовій і доходила до річки Гнилоп’ять. У 1938 році її перейменували на честь радянського шахтаря Олексія Стаханова.
У 1950-х вулиця зникла через нову забудову. На Соборній площі звели п’ятиповерховий житловий будинок, а верстатобудівному заводу «Комсомолець», нині АТ «БЕВЕРС», передали додаткову територію для виробничих цехів.
Будинки, що колись належали до Зелінської, а згодом Стаханова, тепер мають адреси на вулиці Максима Залізняка.
Тема назв і меж вулиць залишається актуальною й нині. Раніше Житомир Онлайн розповідав, чому частина бердичівлян не могла зрозуміти, як офіційно називається їхня вулиця.
Стежте за історіями, старими фотографіями та цікавими знахідками з минулого Бердичева у Telegram, Facebook та Viber.
