«…і нове життя починається!» — під таким заголовком німецький журнал Berliner Illustrierte Zeitung показував повсякдення окупованого українського міста восени 1941 року. Новий розворот із цього номера оприлюднив житомирський краєзнавець Вадим Острогляд, підписавши його як Житомир 1941 року.
На перший погляд перед читачем майже звичайне міське життя: ремонтують трамвайну контактну мережу, селянки продають продукти, молоді жінки йдуть вулицею, люди читають новини. Але саме підписи до фотографій найкраще показують, яку картину мала побачити німецька аудиторія — і водночас видають реалії військової окупації.
“Забираються сліди війни, що прокотилася містом:
Невдовзі після приходу німецьких військ робітники трамвайного управління проїхали головною вулицею українського міста, щоб відремонтувати повітряну лінію. Електростанція була зайнята ще до того, як більшовики встигли її зруйнувати.”
«Нове життя» під наглядом військової комендатури
На одному з кадрів працівники ремонтують контактну мережу трамвая. Німецький підпис пояснює, що це відбувається невдовзі після входу німецьких військ, а електростанцію нібито вдалося захопити до того, як її могли зруйнувати радянські сили.
Інше фото показує натовп біля таблички Ortskommandantur — місцевої військової комендатури. Журнал повідомляє, що сюди жителі могли приходити зі своїми «побажаннями, турботами та потребами», а німецька військова адміністрація нібито допомагала їм «де могла».
Ще промовистіший кадр — люди, які зібралися біля вуличного гучномовця. Сам журнал пояснював, що через нього кілька разів на день транслювали зведення Вермахту, політичні новини, музику та розпорядження військового коменданта.
Тобто навіть у репортажі, створеному для демонстрації «нормального життя», видно головну деталь: інформаційний простір міста контролювала окупаційна військова влада.
“Новини звучать на площах та на розі вулиць.
Жителі міста збираються тут кілька разів на день. З гучномовців транслювали звіт Вермахту, останні політичні новини, музичні передачі та накази місцевого коменданта.”
«Німецькі солдати — нарешті покупці»
Особливо показовий підпис стоїть під фотографією жінки, яка продає продукти німецьким військовим. Автори журналу писали, що селянки з околиць знову приїжджають до міста з фруктами та овочами, бо німецькі солдати «нарешті стали покупцями» і «вони платять».
Це вже не просто опис кадру, а готова пропагандистська теза: прихід німецьких військ подається як повернення торгівлі та порядку.
Дружини фермерів приїжджають з околиць міста, щоб продати свій товар, фрукти та овочі; тому що німецькі солдати, нарешті клієнти. яки платять. Мова жестів замінює німецьким солдатам перекладача.”
На іншій фотографії мати обіймає дорослого сина. За підписом журналу, вона вважала його загиблим: чоловік став солдатом приблизно півтора року тому, і весь цей час родина нічого про нього не знала.
Жінка мовчки обіймає сина. Тепер він у неї повернувся: він став військовим 18 місяців тому, і стільки вони нічого не знали один про одного.”
Розбитий танк — і «місто, що стало мирним»
Одна з найбільших фотографій розвороту показує двох молодих жінок, які проходять повз пошкоджену бронетехніку та зруйновані будівлі.
Німецький підпис називає це прогулянкою молоді вулицею, «де вирувала війна», але яка тепер нібито стала мирною.
“На цій вулиці гриміла війна…
Молодь проходить повз знищені танки уже мирним містом.”
На сусідньому кадрі люди розглядають газетні вітрини. Журнал пише, що там вивішували багато ілюстровані сторінки про війну на Сході, яка для цього міста начебто «вже закінчилася».
Саме ця фраза особливо контрастує з тим, що відбувалося у Житомирі в ті тижні.
Номер вийшов після одного з наймасовіших убивств у Житомирі
Номер №39 Berliner Illustrierte Zeitung датований 25 вересня 1941 року.
За шість днів до цього, 19 вересня, у Житомирі відбулася одна з наймасовіших каральних акцій періоду нацистської окупації. За даними дослідницького проєкту «Територія Терору», того дня було вбито 3145 житомирських євреїв. Масові вбивства в місті почалися ще в липні та тривали восени 1941 року.
У самому ж журналі читач бачив зовсім іншу історію: торгівлю, відновлення міського господарства, усміхнених молодих людей і тезу про «нове життя».
“Українці збираються перед міською комендатурою:
Тут вони можуть висловити свої побажання, занепокоєння та зауваження через перекладача. Німецька мiська комендатура, місце військової адміністрації, допомагає їм у міру можливості.”
Навіть одяг жінки використали для пропаганди
На розвороті є і невеликий портрет літньої жінки із сигарою. Підпис до нього демонструє вже відверто ідеологічний характер матеріалу.
Жінку журнал назвав «радянським типом, який незабаром зникне», висміюючи те, що вона ходить із сигарою, краваткою та комірцем і нібито намагається таким чином зрівняти себе з чоловіком.
Ця жінка ходить по магазинах із сигарою, краваткою та комірцем, пишаючись своєю поведінкою схожою на чоловічу!”
Поруч надруковане фото жебрачки, яке подається як «звичайна картина» радянського життя. Так окремі побутові сцени використовувалися не для нейтральної фіксації міста, а для побудови контрасту: усе погане приписувалося попередній владі, а присутність німців мала означати «новий порядок».
Молодь так звикла, що й не дивиться на жебраку.”
Це був журнал із мільйонною аудиторією
Berliner Illustrierte Zeitung не була маловідомою військовою листівкою. Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку зазначає, що ще в 1930-х її наклад перевищував два мільйони примірників. Після встановлення нацистського режиму видання потрапило під контроль правил Міністерства пропаганди, а з початком Другої світової війни дедалі більше друкувало матеріали про німецькі військові перемоги.
Тижнем раніше цей самий журнал уже показував Житомир в іншому фоторепортажі. Житомир Онлайн детально розбирав розворот №38 від 18 вересня 1941 року зі Спасо-Преображенським собором і «святом подяки».
