Біля його рідної оселі зібрались вчора чи не всі жителі села та ще чимало мешканців інших сіл та селищ Гришковецької громади. Живим коридором на колінах вони віддавали останню шану загиблому герою.
Труну з тілом Дмитра Каплінського пронесли останній раз дорогами рідної Реї, де він народився, зростав і жив. Повз ставки, де він любив рибалити, повз стадіон, на якому зіграв чимало футбольних матчів, адже дуже полюбляв цей спорт, повз школу, в якій навчався та мав чимало друзів.
Після школи він відслужив строкову службу в ЗСУ та працював на різних роботах як в селі, так і за його межами. Трактористом у місцевого фермера, на підприємстві в Житомирі, ніколи не відмовляв у допомозі односельчанам, рідним та близьким. В 2009 році оженився, і вже незабаром в сім’ї з’явилась донечка.
Та в 2014 році мирне життя Дмитра Каплінського перервалось від звістки про війну на Донбасі, і він став до лав ЗСУ та пройшов чи не всі гарячі точки АТО. Проявив себе у війську з найкращої сторони, тож мав від командування тільки подяки.
Непросто було йому після воєнних буднів перелаштуватись на мирні рейки, але односельчани, а особливо тодішній сільський голова, підтримали його, допомогли оговтатись та повернутись до повсякденних турбот про сім’ю та побут.
Та 24 лютого цього року нагадало тисячам таких як він ветеранів АТО, що їх військові знання та досвід знову потрібні Україні, і вже на початку березня Дмитро Йосипович Каплінський знову став до зброї. В 54 бригаді він був старшим навідником мінометного розрахунку, на рахунку якого за ці пекельні дев’ять місяців війни чимало знищених ворогів.
Не раз і не два його мужність допомагала у виконанні військових завдань та порятунку побратимів. Так, вже після похорону, в Бердичеві, я почув історію, як він виніс на собі пораненого земляка і, фактично, врятував йому життя, і така історія, думаю, була не одна. Та 15 грудня, виконуючи свій військовий обов’язок, Дмитро Каплінський загинув…
Коли траурна колона підходила до кладовища, над селом низько пролетів наш винищувач, немовби прощаючись із загиблим воїном. На сільському цвинтарі в Реї вперше з початку війни ховали захисника України (хоча подібні сумні звістки вже приходили в село, але ховали загиблого тоді в Житомирі), тож тут приготували спеціальний флагшток, на якому високо підняли після поховання жовто-блакитний стяг.
На траурному мітингу виступили голова селищної громади Ірена Лісова та військовий капелан Іван Цихуляк. І їх скорботні слова в повній тиші слухали всі, хто прийшов віддати останню шану Дмитру Каплінському.
Військові передали прапор дружині загиблого, тричі прозвучав військовий салют та під звуки Гімну України тіло Героя знайшло останній прихисток у рідній землі.
А розходячись, жителі Реї між собою говорили, що якби ж ця перша могила під жовто-блакитним стягом та й була б останньою…
