П\’ятдесяти дев\’ятирічний Валерій Люлька, староста села Глибочок Новогуйвинської громади , військовий з позивним “Дід” загинув рік тому — 9 серпня 2022 року під час контрнаступу росіян в селі Байрак на Харківщині. Майстер-сержант у тім бою був поранений у спину, але не залишив позицію, прикриваючи евакуацію вісімдесяти поранених побратимів. Нині збирають підписи на присвоєння Валерію Люльці звання Героя України.
“Останні слова, які я чула телефоном, були восьмого серпня, рік тому. Він сказав: “Я тебе люблю”. Більше ми не спілкувалися, більше ми не чули один одного”, — згадує дружина Валерія Валентина Люлька.
Вона розповіла, що вже в перший день повномасштабного вторгнення чоловік пішов до військкомату.
“Новогуйвинська громада організувала самооборону, — каже Валентина Люлька. — Валерій був зарахований туди бійцем самооборони. Він отримав автомат. Я не знаю, які там проводили заняття, він у якійсь мірі відчував себе залученим, але цього йому було замало. Він ходив до територіального центру комплектування, проте посади для нього не знаходилося, тим більше через вік його не брали”.
Але, каже жінка, він не здавався. І 24 травня 2022 року ветерана військової служби, колишнього спецпризначенця Валерія Люльку зарахували в окрему бригаду спеціального призначення імені Івана Богуна “Дике поле”, де йому запропонували займатися кадровими питаннями. Проте чоловік постійно рвався в бій, розповідає Валентина. І зрештою він домігся переведення до розвідувального підрозділу. Телефоном сказав дружині, що там він на своєму місці.
“За три місяці люди настільки ним пройнялися, — каже Валентина Люлька. — Він так умів прихилити до себе людей. Він сам усіх любив і у відповідь отримував таке ж до себе ставлення”.
Подружжя прожило разом 40 років. У Валерія залишилися донька, син та троє онуків.
Валентина розповіла, що у своєму останньому бою поранений чоловік, який прикривав побратимів, загинув миттєво від уламка гранати. Спочатку він вважався зниклим безвісти.
“Довгих чотири з половиною місяці тривали пошуки, — каже Валентина Люлька. — Ви знаєте, була боротьба з бюрократією, щоб його все ж таки привезти додому, і щоб його душа заспокоїлася. Щоб він хоч таким способом повернувся додому”.
Жінка говорить, що коли звільнили село Байрак, то почали вивозити тіла військових на впізнання. Син Олексій здав аналіз на ДНК, щоб ідентифікувати тіло батька. І 14 листопада 2022 року на 60-річчя Валерія отримали збіг ДНК сина та батька. Прощання з військовим відбулося 29 грудня минулого року на кладовищі села Глибочок.
“В 59 років, маючи посаду, маючи всі блага на місці, Валерій пішов воювати. Він все залишив, це варте поваги”, – зауважив місцевий житель Віктор Дєньга.
Директорка місцевої школи Альона Сидорова знала Валерія Люльку 10 років. Жінка каже, що уроки в школі вже рік як починаються з хвилини мовчання. Діти знають та пам\’ятають старосту села Валерія Люльку.
“Це вчинок справжнього чоловіка, який поставив обов\’язок перед Батьківщиною на перше місце”, — переконана Альона Сидорова.
Андрій Малахов, командир підрозділу “Дике поле”, де служив Валерій Люлька, направив президенту України подання про присвоєння Валерію почесного звання Героя України. У березні 2023 року його підписав головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний.
“Незалежно від того, чи буде присвоєне звання батькові, чи ні, для нас він назавжди залишиться Героєм. І, напевно, для тих 80 поранених, які завдяки його подвигу були врятовані. Для їхніх рідних він теж назавжди залишиться Героєм”, — сказав син Валерія Люльки Олексій Люлька.
