Після Великодня українці навідуються на цвинтар до своїх близьких, які відійшли в інший світ. Це будуть поминальні дні.
Про те, чи треба готуватися до них, як приготувати коливо, а також про найбільш поширені міфи та забобони – читайте у матеріалі.
Час, коли зустрічаються два світи
Провідна неділя, Проводи, Гробки, Радониця, Томина (Фомина) неділя. А як поминальні дні після Великодня називають у вашому регіоні? Існує повір’я, що саме після світлого свята Воскресіння бог відпускає душі померлих на землю, щоб побачитися з рідними та по-своєму відсвяткувати з ними Великдень. Традиційні поминки припадають на першу після Великодня неділю і наступні за нею 6 днів.
Узагалі померлих родичів навесні поминали ще до прийняття християнства. Ця традиція, хоч із багатовіковими суперечками, та все ж отримала своє місце у церковному календарі.
Поминальні дні після Великодня – особливий час. Нібито зустрічаються два світи: наш і той, потойбічний. Ще заздалегідь до Проводів українці наводять лад на цвинтарі. Існують навіть послуги по прибиранню могил для тих українців, які зараз знаходяться за кордоном. Так, упорядкувати останнє місце спочинку, наприклад, у Львові на звичайному кладовищі (не на відомому Личаківському) коштує від 500 грн. Але прибирання могили – це лише пів справи.
Головне – відвідати останнє місце спочинку рідних саме у Поминальну неділю, побувати на молитовній відправі біля могили. Тоді ж несуть традиційні подарунки для мертвих. Поминати мертвих стравами і напоями там же, на цвинтарі, – поганський звичай, ще з непам’ятних часів. У наш час священники такого не схвалюють, все ж кладовище – не ресторан.
– Узагалі не розумію, звідки взялася ця традиція, – коментує секретар-референт Львівської єпархії ПЦУ Руслан Матвієнко. – До речі, популярна більше у східних областях України. Неодноразово бачив (і завжди дивувався), як на тамтешніх цвинтарях ставили столи, приносили наїдки, навіть алкоголь… Запам’ятайте: поминання померлих полягає не в їжі. Це все ж для нас, живих. А тих близьких, які відійшли в інший світ, треба згадувати у молитві, добрим словом.
Чи існує певний день поминок?
Особливий поминальний день у церкві відзначають у перший вівторок після великоднього тижня. Це Радониця. Цього року випадає на 14 травня. Тоді на цвинтарях мають справляти панахиду і т.д.
Але життя вносить свої корективи і у християнські традиції. Все частіше священники погоджуються перенести літургії на могилах на кілька днів раніше, аби усі родичі, які приїхали на Великдень до рідні, змогли відвідати і могили своїх близьких, відмітивши Проводи. А буває й так, що у великих містах Гробки продовжуються кілька днів: на одну дату священники проводять заупокійні літургії на певному цвинтарі, іншого дня – на іншому і т.д.
Що особливого готують на Гробки?
Перш за все, уточнимо, що до цього дня готуються, дотримуючись певних правил та традицій. На кожній могилі залишають маленькі пасочки, крашанки, а ще заздалегідь варять коливо – заупокійну страву, таку собі кашу, заправлену чимось солодким. Залежно від регіону коливо може мати не лише іншу назву, а й інакший рецепт. Зазвичай це пшенична, ячна або рисова каша з медом чи цукровим сиропом, зверху прикрашена хрестом з родзинок чи цукерок.
Що принести на цвинтар, крім паски та колива?
Живі квіти або сухоцвіти. Щороку священники (і екологи) просять вірян не купувати штучні квіти, які хоч і красиві, та нещадно забруднюють довкілля. Також на могили несуть цукерки та інші солодощі. А ще лампадки і свічки, які обов’язково запалюють на могилі.
Що не можна робити у Провідну неділю?
Влаштовувати пишну трапезу на цвинтарі. Поминальний обід краще провести вдома або в кафе.
Веселитися або, навпаки, голосити за померлими. Спокійно, без надміру емоцій, пригадайте усе хороше та світле про померлого. До речі, слово «небіжчик» краще також не згадувати: кажуть, нібито мертві чують усі розмови біля могил.
Лаятися. Тут без коментарів.
Поминати самогубців.
Прибирати на могилах. Це треба було зробити ще до Великодня.
Чи існують якісь особливі забобони?
Так, за багатовікову традицію Гробки «обросли» величезною кількістю того, що можна, і того, що не можна. Наприклад, поганим знаком вважається озирнутися на могилу, покидаючи цвинтар. Нібито таким чином можна захопити душу покійного та принести її додому. Малоймовірно, звісно. Очевидно, що багато хто з наших читачі (та й автор цієї статті) поверталися на могилу по забуту річ або загасити полум’я у лампадці.
Також вважається, що на цвинтар краще не потикатися вагітним жінкам, немовлятам та дітям до семи років. Нібито мертві можуть забрати молоду душу з собою в інших світ. Це також «махрові» забобони, які особисто перевіряла автор цих рядків. Змалечку ходила на Проводи з усіма бабусями та дідусями. Як бачите, жива-здорова, чого і вам бажаю.
Ще кажуть, що не можна нічого брати з кладовища додому. Можливо, у давні часи на цвинтарях і залишали їжу та інше. В наш час навіть священники просять забирати харчі з могил, тому що усе це з’їдять зграї бродячих собак та птахи. Якщо не хочете нести пригощення з могили додому, віддайте людям, які того потребують.
Можна шити-білити, тобто виконувати якусь фізичну роботу на Радоницю?
Пам’ятаємо, як наші бабусі казали, що це великий гріх. Мовляв, будь-яка фізична робота, яка нетермінова, може почекати наступного дня. Церква ж налаштована більш лояльно:
– Цей вівторок вважається у церкві буднім днем, – каже Руслан Матвієнко. – Є такі забобони (що не можна працювати. – Ред.). Але не буде гріха, якщо ви у цей день виконуватимете якусь роботу.
Чи зможуть цього року відвідати могили рідних жителі прифронтових міст?
Відповідь на це питання краще уточняти у міській раді саме певного міста. До прикладу, у Запоріжжі та Дніпрі, де прильоти відбуваються мало не щодня, ще й додаткові автобуси їздитимуть на місцеві цвинтарі та звідти. Щоправда, влада нагадує обмежити своє перебування на цвинтарях у зв’язку з можливими провокаціями з боку ворога. А от у Харкові та в тій частині області, де є щільні обстріли і може залишатися багато вибухонебезпечних предметів, кладовища будуть зачинені.
Як пом’янути близьких тим, хто з різних причин не може потрапити на цвинтар?
– Поминання – це не лише приходити на цвинтар, – нагадує Руслан Матвієнко. – Часто в житті так трапляється, що люди переїздять кудись дуже далеко і не мають змоги відвідати могили близьких. Але помянути померлих рідних можна навіть вдома, згадати у молитві. Або ж піти до церкви, подати на упокій, поставити свічку.
