Можливо, й сьогодні це актуальне…
Яке було ставлення Бориса Тена до подій німецько-радянської війни 1941-1945 рр.? Звісно, йому доводилося діяти в непростих воєнних умовах, коли не існувало особливого вибору. На початку німецько-радянської війни, як уже говорилося, Бориса Тена мобілізували до Червоної армії. Ніхто його не питав, чи хоче він, чоловік без військового досвіду, служити. Сумнівно, що він прагнув захищати радянську владу, яка його репресувала, не дала бути священиком. А до церковної діяльності, як би там не було, душа в нього лежала. Схоже, Борис Тен був далекий від того, щоб йти в «бой за Родину, в бой за Сталіна».
Показово, що, пишучи свою автобіографію для фільтраційної справи, він у розповідях про воєнні дії вживає простий термін «війна». У той час слідчі для цього використовували дещо інше поняття – «отєчєствєнная война». Термін же «вєлікая отєчєствєнная война» ще тоді у вжиток не увійшов. Використання Борисом Теном такої «простої термінології» про дещо свідчить – принаймні те, що на нього не впливала сталінська пропаганда.
Чи здався Борис Тен в німецький полон добровільно, чи сталося це з примусу? Із фільтраційної справи це не дуже зрозуміло. Принаймні він говорить, що в числі багатьох інших опинився в полоні. Ймовірно, це сталося «добровільно-примусово». У перші місяці німецько-радянської війни червоноармійці масово здавалися в полон, не маючи ні змоги чинити опір, ні великого бажання воювати за радянсько-сталінську владу. Схоже, до таких і належав Борис Тен. Тому в полоні він опинився у відносно терпимих умовах, а з часом навіть звільнився з табору й почав працювати в театрі Новгорода-Сіверського.
Чи був пов’язаний Борис Тен з радянськими підпільниками в Новгороді-Сіверському, як це він стверджував? Зв’язок цей начебто виражався в тому, що Борису Тену режисер Новгород-Сіверського театру Смолянський запропонував піти в партизани. Але той так і не пішов, бо Смолянського арештували. Й судячи зі свідчень самого Бориса Тена, гестапо не мало якихось доказів про його підпільну діяльність, тому він лише був відсторонений від праці в театрі й посланий працювати фізично – спочатку на вапняковий завод, а потім на роботу в Німеччину.
Є ще питання, чи не міг Борис Тен емігрувати на Захід. Наскільки можна судити, умови його життя в Лянгенбіляу не були вже такими поганими. Чимало українців, які знаходилися на роботах в Німеччині, мали вільний час, могли виходити на прогулянки в містах чи селах, де вони перебували. До таких належав і Борис Тен.
Теоретично він міг при наближенні Червоної армії до Лянгенбіляу податися на Захід, щоб не потрапити до Радянського Союзу. Наприклад, його сучасник, письменник Іван Багряний, котрий так само, як і Борис Тен, звідав «принад» радянського Гулагу, вирішив емігрувати на Захід. І написав резонансну статтю «Чому я не хочу повертатися до СРСР». Там, зокрема, говорилося:
«Я не хочу вертатись на сталінську “родіну” тому, що підлість, цинізм і жорстокість більшовиків не знає меж.
Партійна кліка, яка дотримується гасла “мета виправдовує всі засоби”, дійсно не перебирає ніякими засобами. А через те, що мета більшовиків мінялася кілька разів за роки їх панування (від мети будування соціалізму з культом Карла Маркса до мети створення російської імперії з культом царя Петра І, або від мети безбожництва до мети попирання російської православної церкви і т. д.), не важко уявити, скільки найпротилежніших засобів застосували більшовики. Раз для того, щоб ту мету будувати, а раз для того, щоб її руйнувати; раз, щоб викорінювати релігію, як “опіум для народу”, стріляючи священиків та руйнуючи храми, а раз для реставрації російської церкви, стріляючи безвірних (як-от Ярославського) і засилаючи на каторгу представників інших церков. Або раз караючи за виступи проти Єжова і “єжовщини”, а раз за підтримку того самого Єжова і “єжовщини” і т. д., і т. д.
І все це робилось з одвертим цинізмом і холодною жорстокістю і все в “грандіозних” масштабах. А людина під тим режимом позбавлена людської гідности й найелементарніших людських прав. Коли громадянина ( і то незалежно від його віку, стану та будь-яких заслуг перед народом) брано НКВС під арешт, то ніхто його не міг ані заступити, ані захистити. Інститут заступників на Сході (адвокатів) фактично не існував. Як не існували і відкриті суди для політичних. Мільйони людей знищено так, що невідомо, де вони ділися».
Певно, під цими словами міг би й підписатися Борис Тен. Бо довелося йому ж надивитися на радянське правосуддя, звідати сталінських репресій. Однак був ще інший чинник – чинник батьківщини.
Про нього теж писав Іван Багряний:
«Що може бути милішого за Вітчизну, за ту землю, де народився і ходив по ній дитячими ногами, де лежать кості предків, де могила матері.
Для нас слово “Вітчизна” також наповнене святим змістом і може більшим, як для будь-кого іншого. Але не сталінська “родіна”. Мені моя Вітчизна сниться щоночі. Вітчизна моя, Україна, одна з “рівноправних” республік в федерації, званій СРСР» .
Для Івана Багряного чинник суспільно-політичний (панування україноненависницького режиму Сталіна) переважив над чинником батьківщини. Тому він не повернувся в СРСР.
У Бориса Тена – інакше. Він не хотів покидати батьківщину, попри існування там влади, яка була йому ворожа. Борис Тен погодився йти на розумні компроміси, щоб лишитися на батьківщині. До того ж там лишилася його сім’я – дружина й син, яких він дуже любив. І ось цей чинник рідної землі, сім’ї, певно, став визначальним у його поверненні до рідного дому. І чи не звідси трепетне ставлення Бориса Тена до «Одіссеї» Гомера? Адже там теж йдеться про повернення до рідної домівки – попри різні перепони й принадні пропозиції герою опинитися на чужині. Любов до батьківщини, яка з великою силою звучить у цьому творі, виявилася для Бориса Тена близькою та принадною. Це, певно, й визначило його бажання перекласти цей епічний твір. І зробив це він надзвичайно майстерно. Переклад «Одіссеї» Бориса Тена – це не лише твір про античного героя, але й про нього самого, діяча української культури, який зазнав непростих поневірянь у жорстокому ХХ столітті.
