Куди Ви, тату. Закрили браму,
Закрили фіртку і подались…
Зібрали збіжжя, забрали маму.
Мені сказали – за нас молись.
Живи, сказали, ми тут близенько.
Он бачиш хмарку, а далі дві.
У нас не сиро, у нас тепленько.
І ми не вмерли, а ми живі.
На лавці шапка, в майстерні пилка.
В садочку грушка, що я садив.
В траві шовковій моя могилка.
І мій садочок знову вродив.
Куди Ви, тату, зима надвОрі.
І осінь знову, і знов весна.
І Ваші шлеї давно в коморі,
І Ваші коні… а Вас нема.
Рої рояться, коші рядочком.
Самотня хата, самотній двір.
Сідає сонце, ген, за садочком
Й душа безсмертна летить до зір.
І постать тата в безмежній висі
Кудись поволі, неквапно йде.
А хмари сині, а хмари лисі
І сонце в небі якесь руде…
Автор Г. Потопляк.
