Головний ринок Житомира — Житній — завжди був серцем міської торгівлі та місцем зустрічей тисяч людей. Яким він був понад півстоліття тому, до появи сучасних пластикових кіосків та критого купола, житомиряни можуть побачити завдяки унікальним кадрам, які опублікував місцевий краєзнавець Валерій Скоріков.
Чорно-білі світлини з альбому «Весняна ярмарка. Житній ринок. 1959 р. м.Житомир» переносять нас у часи активної післявоєнної відбудови, коли місто жило зовсім в іншому ритмі, а похід за покупками був справжньою соціальною подією.
Архітектура, яку ми втратили
Кінець 1950-х років для Житомира був періодом формування нового міського простору. На фотографіях чітко видно архітектуру торговельних павільйонів, виконану у характерному для того часу неокласичному стилі. Замість хаотичних МАФів територію прикрашали капітальні одноповерхові будівлі з масивними колонами, арочними вікнами, балюстрадами на дахах та декоративними башточками.
Фасади прикрашали лаконічні вивіски, як-от «ПРОДОВОЛЬЧІ ТОВАРИ». Так само, як і статуя Діани у парку, що втратила свій унікальний нахил під час реконструкції, оригінальний ансамбль Житнього ринку з часом був змінений до невпізнаваності, поступившись місцем більш практичним, але менш вишуканим конструкціям епохи пізнього СРСР.
Атмосфера весняного ярмарку: магазин «Темп» та механічні ваги
Особливу цінність кадрам надають люди та деталі тогочасного побуту. Світлини зафіксували момент проведення весняного ярмарку. На вулиці ще прохолодно — містяни одягнені в масивні пальта, кашкети та теплі хустки. Житній ринок вирує життям: продавчині у класичних білих халатах відпускають крам прямо зі столів на вулиці, зважуючи продукти на масивних механічних вагах із гирями.
На одній зі світлин можна розгледіти магазин «Темп» та великий агітаційний плакат «Весняний ярмарок». Полиці просто неба заставлені акуратними рядами скляних банок та пляшок, а покупці з плетеними кошиками та сумками-саквояжами терпляче чекають своєї черги.
Для сучасних житомирян ці фотографії — не просто ностальгія за минулим, а важливий документ епохи, який фіксує живу історію міста, його архітектуру та людей у момент їхнього повсякденного життя 1959 року.
