Понад 73 тисячі переглядів знадобилося фотографії величезної купи сміття біля контейнерів у Житомирі, щоб майданчик нарешті привели до ладу. Але для мене ця історія не про один прибраний двір. Я щомісяця плачу за поводження з відходами — і хочу зрозуміти просту річ: хто відповідає, коли оплачена послуга закінчується купою сміття під вікнами?
На відміну від мешканців інших міст України житомиряни оплачують не тільки вивезення та захоронення відходів, а й їх переробку. Тому за цю послугу платять більше, ніж мешканці інших міст.
Півтора тижня тому я сфотографував величезну купу сміття біля контейнерів «Грін Бін Україна», виклав світлину у фейсбук і написав, що не бажаю платити за такий «сервіс». Допис несподівано набрав понад 73 тисячі переглядів, сотні людей залишили коментарі.
Коментатори розділилися на дві приблизно рівні частини. Одні стверджували, що винні мешканці міста, які викидають сміття повз контейнери, інші ж покладали провину на перевізників відходів, які вивозять їх нерегулярно та утримують майданчики й контейнери в жахливому стані. Правда, як завжди, виявилася десь посередині. Заради справедливості зазначимо, що незабаром після публікації «вірусного» допису в ФБ майданчики для контейнерів «Грін Бін» та самі контейнери були приведені до майже ідеального стану.
Де закінчується обов’язок споживача платити й починається відповідальність того, хто отримує його гроші?
Мій щомісячний рахунок — 207 гривень. За ці гроші я хотів би отримувати цілком зрозумілу послугу: сміття вивозять, майданчик залишається чистим.
Натомість біля контейнерів періодично виростає смердюча купа, а мешканцеві пропонують з’ясовувати, хто її приніс, до якого виду відходів вона належить і кому треба телефонувати. Питання, зрештою, просте: де закінчується обов’язок споживача платити й починається відповідальність того, хто отримує його гроші?
З ним я звернувся до начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради Андрія Гуменюка.
Посадовець розповів, як нещодавно через великогабаритне сміття біля майданчика пішов з’ясовувати обставини до помешкання, звідки його винесли. Справа дійшла до виклику поліції. Виникає запитання: звідки людина має знати, що саме вона вже оплатила своїми щомісячними внесками, а за що повинна домовлятися окремо?
За словами Гуменюка, у місті діють норми накопичення змішаних побутових відходів: 2,35 кубометра на рік на мешканця багатоповерхівки та 2,6 — на мешканця приватного сектора. Для великогабаритних відходів він називає окрему норму — 0,22 кубометра, тобто 220 літрів на особу на рік. Вивезення понад передбачений обсяг треба узгоджувати з перевізником і додатково оплачувати. Відходи зелених насаджень, пояснює співрозмовник, у чинному тарифі не враховані; це питання мають врегулювати під час наступного конкурсу.
Сам принцип розмежування зрозумілий: пакет кухонних відходів, старий диван і купа гілля потребують різної роботи. Але між нормою в документі та алгоритмом поведінки мешканця має існувати доступне пояснення. Скільки коштує забрати шафу? Куди звертатися? Коли приїде машина? Якщо відповідь доводиться добувати вже після того, як меблі опинилися надворі, а тобі погрожують штрафом, система інформування працює навздогін проблемі. І згадують про неї лише тоді, коли настав час сварити людей.
Окреме питання — договір. За поясненням начальника управління, для мешканців багатоквартирних будинків перевізники використовують публічні договори. Коли прошу підказати, де знайти такий документ, чую: «Інформація міститься на сайті ЖМР (не знайшов. – В.К.) та на сайтах перевізників» (не шукав. – В.К.). Тобто: рахунок знаходить споживача регулярно, а умови, за якими його виставляють, споживач має шукати сам.
Мене цікавить насамперед практичний зміст цих умов: які зобов’язання бере на себе підприємство і що відбувається, коли їх не виконує?
Причини перевантаження майданчиків Гуменюк пояснює особливостями міської забудови. Поруч із багатоповерхівками багато приватних садиб, мешканці яких, за його словами, несуть відходи до спільних контейнерів. Додаються приїжджі із сусідніх громад: дорогою на роботу чи до дитсадка залишають у місті пакет зі свого багажника. Посадовець називає це «сміттєвим туризмом». У підсумку розрахункові обсяги не збігаються з фактичними: контейнерів начебто достатньо, а поруч щодня лежить надлишок.
Та якщо надлишок з’являється щодня, наскільки переконливе пояснення, що його не передбачили розрахунки? Місто знає свою забудову, бачить проблемні адреси. Відповідальність людини, яка викидає відходи де заманеться, нікуди не зникає, але й організатор послуги не може нескінченно пояснювати повторюваний збій поведінкою невідомого порушника. Інакше сумлінний платник стає заручником чужої безвідповідальності і нездатності міста на неї вплинути.
Нарешті ставлю пряме запитання: хто відповідає за захаращений майданчик?
«Перевізник», — відповідає Гуменюк.
За його поясненням, змішані відходи забирають за графіком, який залежить від адреси та кількості мешканців: десь щодня, десь чотири чи п’ять разів на тиждень. Великогабаритні й ремонтні — не рідше одного разу на тиждень. Якщо звернення до підприємства не допомогло, посадовець радить телефонувати до міського інформаційного центру за номером 1580. Заявку передають виконавцю, її бачать управління та заступник міського голови.
«Ми виходимо на перевізника і всіма перемовинами прискорюємо цей процес», — пояснює він.
Добре, що є кому втрутитися. Але чому для виконання оплаченої роботи потрібні ще й перемовини міської влади? Хотілося б почути так само зрозуміло про строк усунення порушення, фіксацію невиконаної послуги та наслідки для виконавця. Бо поки мешканець фотографує, телефонує і чекає, він фактично виконує ще й роботу контролера. Безоплатно, у вільний від сплати рахунків час.
За що ще ми платимо
Під час розмови з’ясовується й інше: житомиряни платять за три складові — збирання та перевезення, відновлення відходів на заводі й видалення, тобто захоронення. Як приклад Гуменюк наводить розрахунок для мешканця багатоповерхівки, яку обслуговує КАТП-0628: 44,66 гривні за збирання-перевезення, 23,52 — за відновлення, 1,63 — за видалення. Разом — 69,81 гривні. Це наведений посадовцем приклад для конкретного підприємства, а не універсальна ціна для всіх житомирян.
Моя перша реакція: ми даємо сміттепереробному заводу сировину й самі ж платимо за те, щоб він її використав?! На перший погляд — економіка догори дриґом.
По пояснення звертаюся до колишнього міського голови Сергія Сухомлина, за каденції якого місто розвивало проєкт сміттєпереробного заводу.
Він заперечує саму передумову: змішане сміття ще не є готовою товарною сировиною. За його оцінкою, лише близько 15–16% загального обсягу можна відібрати для подальшого перероблення — папір, картон, скло та інші матеріали. А перебрати треба весь потік.
Продаж відібраного, стверджує Сухомлин, цих витрат не перекриває, особливо за слабкого попиту, тому плата за оброблення відходів у такій моделі закономірна. Інша перспектива — виробництво RDF, палива з підготовлених відходів. Частку придатних для цього матеріалів він оцінює приблизно у 40%. Таке паливо можуть використовувати цементні заводи або спеціалізована ТЕЦ. Для такої ТЕЦ у Житомирі, каже Сухомлин, уже готували проєкт, але будівництво потребує значних інвестицій.
Це пояснення варто почути: сам факт плати за перероблення не доводить, що містян ошукують. Зменшення обсягів захоронення може продовжити роботу полігона й відтермінувати великі бюджетні витрати. Сухомлин згадує, що раніше місто відмовлялося підвищувати вартість перероблення через невиконання заводом передбачених показників.
Рахунок за відповідальність
Окреме питання — зв’язок між перевізником (Грін Бін) і переробником. На запитання про спільного власника Сухомлин відповідає ствердно. Дійсно, за інформацією з відкритих джерел, керівником Житомирського сміттєпереробного заводу (ТОВ «ЮВМ») та ТОВ «Грін Бін Україна», яке вивозить 55% твердих відходів міста, є Барах Євгеній Вікторович.
Тобто наші платежі за вивезення та переробку сміття потрапляють (умовно) в одну кишеню.
Повертаю Сухомлина від перспектив перероблення до купи біля контейнерів.
Тут його відповідь однозначна: це питання до перевізника, який повинен вивозити сміття. Отже, у головному наші співрозмовники погоджуються.
Екологічні інвестиції, складна економіка заводу та майбутня ТЕЦ не пояснюють, чому вже оплачені відходи залишаються під вікнами. Звісно, містяни можуть і повинні відповідально поводитися зі сміттям. Підприємства мають виконувати свою роботу, а влада – забезпечувати контроль. Але:
Я плачу за послугу. Хотілося б, щоб для її отримання більше не доводилося робити сміттєву купу знаменитою.
Автор звернувся до Євгенія Бараха з проханням про коментар. Відповіді поки що немає.
Віктор Конев, газета “Субота”
