Вже ось-ось 2017 рік стане історією. Рік непростих подій і дат, багатьох неочікуваних зустрічей та звершень, у більшості невиправданих сподівань і все ж мрій про те, що наступний Новий Рік стане нехай на трішки, але легшим, радіснішим і привітнішим до простих українців.
І вже традиційно, напередодні новорічних святкувань, саме день вшанування Святого Миколая змушує чиновників, громадських діячів, депутатів та інших важливих персон говорити багато і гарно про дітей і про безмежну любов до них. І так стає прикро, коли політичні чвари та безкінечні обговорення вчинків один одного протягом року не дають політикам зрозуміти одного: найбеззахиснішими у сучасному суспільстві є саме діти. Важкий економічний стан безжально робить сотні тисяч дітей сиротами при живих батьках. Адже асоціальний спосіб життя тих, хто опустив руки, і тих, хто поїхав шукати кращої долі за кордон аж ніяк не робить дітей щасливими. Діти, чиї батьки поруч, і які щодня думають про те, де заробити, за що купити і чим прогодувати теж малоймовірно, цікавляться справжніми потребами дитини. А так хочеться, щоб дитячий сміх лунав звідусіль, що усмішки були не лише на святкових фото, а щодня і повсякчас. Окремою темою постає доля вихованців інтернат них закладів, у вихованні яких держава вже не зацікавлена, а інтернатні установи можуть бути просто закриті. Та де б дитина не зростала, хто б її не оточував, ніхто не відбере у неї право чекати на диво.
Так, усі ми віримо у Миколая чудотворця, та у реальному житті чудо творять лише одиниці. І як тут не пригадати незчисленні добрі справи нашого депутата обласної ради Миколи Рудченка. Його багато хто і досі вважає диваком та дитиною у душі. Він не чекає, поки його покличуть на допомогу, він сам іде і пропонує допомогти. У цієї людини якась підвищена чутливість до чужого болю, особливо, до дитячого. Згадати лишень, скільки Микола Рудченко свого часу зробив під час перебування на посаді голови та заступника голови Житомирської облдержадміністрації для інтернатних закладів. Для прикладу, Бердичівська школа – інтернат на 500 дітей була відреставрована, адже знаходилася в край жахливому стані, інтернат у Гришківцях того ж Бердичівсього району, будинок – інтернат №4 у Житомирі, який, на превеликий жаль не функціонує, згадати лишень Денишівську школу – інтернат, яка обігрівалася вугіллям і куди було проведено газ та зроблено капітальний ремонт. Пам’ятають про усі старання Миколи Рудченка у обласному Будинку дитини, у який, будучи депутатом Верховної Ради України Рудченко зміг залучити великі кошти на реконструкцію та поліпшення матеріально – технічної бази. Багатостраждальний Народицький район, не зважаючи на усі труднощі, за сприяння Миколи Рудченка таки отримав дитячий садок, а у місцевій гімназії було замінено вікна. Так само як це було зроблено у Черняхівській гімназії. А скільки іще вікон, дверей, дахів, меблів замінив наш земляк – усім їм нема ліку.
Сьогодні Микола Рудченко продовжує дарувати тепло і затишок соціально важливим закладам. « Я із гордістю сьогодні можу говорити, що, скажімо, дитсадок «Дзвіночок», що у Радомишлі, по праву може називатися одним з найкращих в області. Пригадуються красиві і ошатні дитячі садочки у Дивині, Нових Озерянах Брусилівського району, дитсадок і школа у Черняхові, Видиборська, Андріївська та Жадьківська школи і садок Черняхівського району. У Брусилівській школі по силах було зробити внутрішні туалети. У рідному Малинському районі допоміг замінити вікна у дитсадку. На Малинщині у с.Пиріжки відремонтовано школу та фап, а у Ксавереві того ж району 100 тисяч витрачено на благоустрій території та ремонт школи. У с.Скурати та Лука допомогли з освітленням вулиць, а для с.Чоповичі купили автобус та віднайшли кошти на будівництво стадіону. У Осівцях Брусилівського району відремонтували фап, а у Нових Озерянах того ж району закуплено нові стільці для Будину культури. Понад 200 тисяч витрачено аби фапи Брусилівського району були оснащені комп’ютерною технікою. Усе це я перерахував лише для того, аби люди знали: навіть у скрутні часи можна вирішувати серйозні питання. Було б бажання. І підтримка, звісно», – говорить Микола Рудченко.
Протягом року, що минає, Микола Рудченко прийняв десятки людей під час особистих прийомів. І не завжди це лише жителі його виборчого округу. До нього ідуть бо знають: Рудченко допоможе. Ідуть пенсіонери і безробітні, хворі і обездолені, атовці і ветерани Великої Вітчизняної. Іде молодь, коли хоче почути поради та вірної настанови.
Цікаво, а хтось іще допомагає людям так, як це робить Микола Рудченко: завдяки одній із телепрограм він дізнався про 14-річного хлопчика із Дніпропетровська Юру Воловича, якому необхідна була термінова операція на ногах. Юра розповідав про мрію усього його життя – стати футболістом. Вражений і розчулений цією розповіддю Рудченко перераховує кошти на рахунок хлопця, аби долучитися до збору коштів для складної операції. Або хіба не дивом є купівля квартири 17 – річній дитині – сироти, вихованці школи – інтернату задля того, аби нове, доросле життя дитина зустрічала із дахом над головою і почувала себе більш впевнено у цьому непростому світі. І таких прикладів може бути безліч. І кожен із них доказ тому, що і у Святого Миколая є свої посланці на землі.
Напередодні новорічних та різдвяних свят Микола Рудченко наголошує чи не на головних людських цінностях: « Я дуже хочу, аби у всьому світі було якомога більше людей, які б озиралися навкруги і бачили навколо себе інших. Я дуже хочу, аби ситий нагодував голодного, аби успішний подав руку тому, хто оступився, аби радісний та натхненний витер сльози тому, хто страждає. І тоді ми самі щодня будемо творцями дива. Нехай міцним буде здоров’я кожного, нехай настане довгожданий мир радість свят не омине жодну домівку. Будьте щасливими і пам’ятаймо: все у руках Божих, але і на нас він покладає великі сподівання! Віримо в краще і робімо добро повсякчас».
