Сьогодні ми розмовляємо з доктором економічних наук, професором, ректором Житомирського державного технологічного університету Віктором Валерійовичем Євдокимовим.
– У всіх рейтингах вищих навчальних закладів України технологічний університет перший із житомирських ВУЗів і входить до сотні кращих в Україні. Як Вам це вдається, адже оцінка складається з комплексу показників, це і бал ЗНО абітурієнтів, і кількість публікацій викладачів в іноземних журналах та ін.?
– Так, наш університет перший в області і має високі показники. Ми цим дуже пишаємося. Адже це свідчить не тільки про високий рівень викладачів, але і про високий рівень наукової діяльності, участі у міжнародних проектах. Ми максимально залучаємо викладачів до наукової діяльності. Тільки зараз університет отримав 5 мільйонів гривень на фінансування проектів молодих вчених. Це не кошти, які надійшли в ВУЗ. Це кошти, отримані під реалізацію ідей наших науковців. Ми намагаємося мотивувати наших викладачів, ми зберегли всі доплати за науковий ступінь, звання і рівень заробітної плати у нас вищий, ніж у регіоні. Це дає змогу залучати кращих, а це, свою чергу, дає результати у вигляді міжнародних стажувань, грантових проектів, спільних проектів досліджень і т. д.
– Але водночас у Житомирській області технологічний університет є одним із найдорожчих за вартістю навчання.
– Так, і ми пішли на цей крок свідомо. Можливо, це звучить хвалькувато, але нам платять, бо ми цього варті. Ми ризикували, але іншого шляху я не бачив. Чому? Тому що, якщо не залучати кращих фахівців, ми не зможемо давати якісні знання, а кращих фахівців треба і достойно оплачувати. Якщо не закуповувати сучасну техніку, то як ми будемо готувати програмістів, яких потребує наш ринок праці. Це замкнуте коло. Ми пішли на підвищення оплати заради покращення процесу навчання. І це нам вдалося – до нас пішли абітурієнти з високим балом, розумні діти, яких легко і приємно навчати і які стають гарними фахівцями.
Ми працюємо з дітьми, у нас працює гурток робототехніки, майстерня кібербезпеки, конкурс – ярмарка ідей. Ми шукаємо талановитих дітей і готові всіляко зацікавлювати їх, щоб вони прийшли навчатися до нас. У нас працює бізнес-інкубатор, тобто ми не просто розробляємо проекти, але і шукаємо інвесторів для їх втілення.
– Які найцікавіші проекти, на Вашу думку?
– Найцікавіші? Вони всі цікаві, але на даний час мені найближчі безпілотні літальні апарати. А також лікування методом холодної плазми важких опіків і ран, який вже навіть випробовується в експериментальному лікуванні, де ми отримали хороші результати. Ті проекти, які допоможуть нашим хлопцям вже зараз.
– У Вас навчаються учасники АТО?
– Коли ми взяли перших студентів-учасників АТО, я особисто на свій страх і ризик просив Міністра освіти допомогти і перевести їх на бюджет, адже вони роблять для нас набагато більше. І це відбулося! У нас навчається близько 600 учасників АТО. Всі вчаться безкоштовно. І це предмет моєї гордості.
До того ж, це не тільки важливо для учасників АТО, це й освітній момент для звичайних студентів, які навчаються поруч – усвідомлення того, що ці хлопці і дівчата пережили і зробили для нас і нашої держави. Ми займаємося з дітьми учасників АТО, пропонуємо їм безкоштовні підготовчі курси, намагаємося переводити їх на бюджет.
– Ви є керівником Благодійної організації Фонд допомоги “Разом за справу”. Які основні напрями діяльності фонду?
– Я не дуже афішую цю свою роботу. Фонд був створений у 2014 році, коли почалася війна. Я бачив наших поранених хлопців, бачив їх сім\’ї і розумів, що не можу не допомагати. Було створено фонд для збору коштів на лікування і реабілітацію наших бійців. Ми проводили різні заходи, ми залучали кошти підприємців і підприємств. Надалі стало зрозуміло, що цього недостатньо. Не досить просто лікувати, набагато важливіше повернути людину до повноцінного життя, повернути в суспільство. І ми почали розробляти програми соціального підприємництва, розвитку бізнесу для людей з інвалідністю.
Це не тільки робота благодійного фонду, у цьому напрямку активно працює й університет. У нас є студент із Новограда-Волинського, який не може рухатися. До нього їздили викладачі, щоб прийняти іспит, а зараз розроблена система дистанційного навчання, працює куратор, який координує процес навчання. Хлопчина отримає освіту програміста і зможе працювати навіть дома. Для нього це не просто шанс, це повноцінне майбутнє.
– Близько року тому, коли міністр освіти Лілія Гриневич перебувала в Житомирі, вона сказала про необхідність об\’єднання ВУЗів Житомира в один Поліський університет. Як Ви ставитеся до цього?
– Так, я це неодноразово чув, мова про це ведеться давно, але особисто я не бачу необхідності і доцільності об\’єднувати ВУЗи. Це було більше потрібно для економії коштів. Це складно, це довго і нераціонально, адже кожен ВУЗ має свою специфіку, готує своїх спеціалістів. Ми не будемо виступати за об\’єднання і тому, що ми цього не потребуємо, ми самодостатні.
– У Вас, можна сказати, “екватор” діяльності на посаді ректора – 2 роки. Що вдалося зробити і що ні?
– Насправді вже майже три роки. Коли я йшов на конкурс, у нас була програма, досить амбітна і складна. Багато хто знає, що останні кілька років ВУЗи знаходяться не в найлегшій ситуації. Це пов\’язане і зі зменшенням фінансування, і зі зменшенням кількості абітурієнтів. Коли балотувався, мені багато хто радив не говорити істинного стану справ в університеті, адже це були й інфраструктурні проблеми, і недостатність бюджету на 5 мільйонів гривень. 5 мільйонів, яких не вистачало на утримання і виплату заробітної плати. Я вирішив, що мої викладачі, мої працівники – це ж моя команда, яка має право знати правду. Я говорив все так, як є, і мені дуже приємно, що мене підтримали. Саме завдяки цій правді і спільній роботі ми змогли не тільки вилізти з ями, але й почати активно розвиватися. Ми оновили технічну базу, замінили комп\’ютерну техніку, зробили ремонт у їдальні, актовому залі. Ми повністю замінили систему опалення – у нас власна котельня на альтернативному паливі, що дає можливість не тільки економити величезні кошти на опаленні, але і не закриватися зимою, проводячи нормальний навчальний процес. Це не тільки економія, це комфорт і зручність для наших студентів і викладачів. Особливо це приємно на фоні того, що навіть провідні київські ВУЗи закривалися зимою, а ми ні. Ми замінили всі вікна в гуртожитках, поставили там нормальні душові кабіни та сантехніку, бо хочемо, що наші діти жили в комфортних умовах. Замінили систему освітлення на світодіодні лампи, що також дозволяє нам економити кошти і рухатися в руслі сучасних тенденцій. Житомиряни могли помітити, що ми розконсервували і почали будівництво нового корпусу, який стояв закритий кілька років.
– Це буде адміністративний корпус?
– Планувалося, що так. Відповідно до плану, там мала бути бібліотека та адміністративні приміщення. Ми переробили проект, тому що адміністрація – це не пріоритетний напрям. Нам конче не вистачає аудиторій, навчальних лабораторій, тому у новому приміщенні буде повністю навчальний корпус.
– У Вас так багато студентів, що їх не вміщає корпус? Яким чином, адже всі українські університети твердять про недобір?
– У нас не вистачає приміщень, а зі студентами все в порядку. Коли я прийшов на посаду, я говорив, що краще взяти п\’ять, але кращих, яких з руками-ногами заберуть на виробництво, ніж брати 25, яких не можна працевлаштувати. Тепер у нас 25, яких забирають вже з третього курсу.
– Ваші студенти займаються підробітком вже з третього курсу?
– Дуже часто це навіть не просто підробіток, а робота за спеціальністю, яку поєднують з навчанням. Це складно, але можливо. Підприємства потребують фахівців не тільки інженерних напрямів, але й ІТ спеціальностей. У Житомирі працює понад 30 потужних ІТ компаній. Це представництва і іноземних компаній, і українські. Всі вони потребують фахівців і часто підмічають та забирають їх вже на старших курсах. І ми підтримуємо ці компанії, взаємодіємо з ними.
– Ви слідкуєте за тим, чи працевлаштовуються після закінчення університету Ваші студенти і чи працюють за фахом? Адже зараз дуже багато молоді працює не за фахом, а ще більше виїжджає за кордон, що набагато гірше.
– Звичайно, ми відслідковуємо й аналізуємо. Нами створена Асоціація випускників, ведеться база даних. Для нас надзвичайно важлива не просто працевлаштованість наших студентів, а працевлаштованість саме в Житомирі, в Житомирській області. Адже, якщо молодь не залишиться, а поїде за кордон, значить не буде працювати і розвиватися, не створить тут сім\’ю, а це значить, що і для нашого ВУЗу не буде перспектив. Нам важливо не просто працювати зараз, але і розвиватися, працювати на перспективу.
– Щодо зробленого – зрозуміло, а що плануєте?
– Планів ще більше, ніж уже зроблено. Ми відкрили спеціальності “публічне управління” і “правоохоронна діяльність”, але насправді це тільки початок. Адже попит на ці спеціальності дуже великий, а ВУЗів, які їх готують, мало. Що стосується кібербезпеки та ІТ безпеки – ми єдині в регіоні, хто готує таких фахівців. Скажу по секрету, що університет чекають суттєві зміни, ми плануємо реорганізацію – створення нового факультету. Ми плануємо розвивати спеціальності, пов\’язані з правом, правоохоронною діяльністю, робототехнікою, розвиток військової теми, вже зараз у нас є проекти по ремонту легкої броньованої техніки та ін. Ми вивчаємо ринок і відкриті до нового. Ми робимо акцент на іноземні мови, адже сучасний фахівець без знання професійної мови не може повністю відповідати потребам ринку. У нас працює Центр сертифікації з іноземної мови. Ми будемо працювати і розвиватися.
– У Вас двоє синів, ким вони хочуть бути?
– Старший хоче бути програмістом. Зараз він закінчує технологічний ліцей. Менший ще маленький, ці теми ми ще не обговорюємо.
– Це Ваш вплив щодо вибору спеціальності?
– Ні, я намагаюся не тиснути на дітей, це їх вибір, їх життя і їх майбутнє, вони мають обрати його самостійно.
– Своїми успіхами кому Ви завдячуєте?
– В першу чергу – своїй команді, своїм працівникам. Якби не їх розуміння, їх підтримка, я б нічого не зміг зробити. Тому дякую їм, завдяки їх роботі ми плануємо, працюємо, реалізуємо наші плани. Дякуючи цьому ми досягаємо успіху!
