У Житомирі лікарка не хотіла видаляти з ока пацієнта металеву окалину, бо не мав 50 гривень

Пост не про реформу охорони здоров\’я – про людей, які там працюють.
У вівторок мені в око влетів шматочок металевої окалини – стояв десь за три метри від “болгарки”! Якщо врахувати, що я ніколи не працюю без захисних окулярів, то це взагалі нечесно – бо не працював)
Потім пішов у поліклініку на Лесі Українки. Там сказали їхати у травмпункт в обласну, бо талончиків до офтальмолога нема. Їхати не хочу, бо навіщо, коли лікар відповідного напрямку на місці? Питаю, де він приймає. Сказали.
Піднімаюся на п\’ятий поверх. Черга – одна бабця. Сказав, що в мене. Далі – сам цимес.
Перше питання лікарки з порогу: “У вас 50 грн є? Бо в нас видалення платне”. Кажу, готівку не ношу, давайте на рахунок (через онлайн-банкінг). У відповідь – тиша й вираз огиди на обличчі учениці Гіппократа. Розумію, що треба готівку.
Окалину видалили, ліки приписали, я кажу “дуже вам вдячний”. У відповідь знову бачу вкрай незадоволене обличчя й чую: “Не треба мені ваша вдячність, принесіть лучче 50 грн”.
Потім медсестра каже щось на кшталт “це в нас благодійний внесок”.
Мені не шкода 50 грн. Але лікар Слободенюк явно поводилася якось дивно.
P.S. Треба було перед лікарнею потратити час й перевдягтися в кустюм. Помітив, що з мущинами в кустюмах говорять інакше((( написав у соціальній мережі Фейсбук Валентин Ковальов.