– Сергію, а чи є влучною підозра, що, мовляв, «Амбіції беушного презерватива» – це, насправді, амбіції самого автора книги?
– Тобто, чи є особисто я сам і є отим амбіційним презервативом? Та ще й беушним?
– Саме так, ви зрозуміли запитання.
– Ну, чи справедливо вважати мене усього лише презервативом похилого віку, то остаточну й незаперечну оцінку я почую на Страшному Суді.
– Ви вірите у Страшний Суд?
– От якраз у такий суд хочеться вірити, бо у земному житті скільки усілякої сволоти уникає справедливого покарання, то нехай уже там, перед непідкупним Всевишнім кара спостигне кожного, хто на це заслуговує.
– То все ж, це книга автобіографічна?
– Категорично ні. Хіба так, лише на один – два відсотки, в оповіданні під назвою «Груповий секс без туалетного паперу».
– Ну, у Вас що не заголовок, то скандал.
– А ці заголовки не за вуха притягнені. Так і було насправді. Колись давно одна молода красуня буквально в чотирьох реченнях стисло, але нещадно повідала мені про фантастичний епізод із власного життя.
– Фантастика у чому?
– У тому, що то був епізод, рекордно ексклюзивний. Я впевнений, що подібною пригодою не могла б і не зможе «похвалитися» жодна інша жінка на нашій планеті. Те, що учудили четверо п’янючих майорів, неможливо просто взяти і вигадати. Таке може трапитися лише у реальному житті, коли за справу беруться у тандемі Зелений Змій та сам Сатана.
– Ого, отакі «страсті-мордасті»?
– Саме такі. І якщо оце я говорив про драму однієї окремо взятої людини, то в іншому оповіданні пристрасті вже більш масштабніші. Перша Особа однієї втіхи держави просто для власної втіхи організувала дуже хитрий лохотрон. І на ту наживку клюнули широкі народні маси. У підсумку той «лідер нації» зміг справедливо обізвати своїх вірнопідданих «стадом баранів на арені цирку».
– А це ж яка країна мається на увазі?
– А ніяка конкретно. Подібні лохотрони траплялися у різні часи і у різних країнах. Просто у випадку, який я описав, його величність президент, вигадав ну дуже круту хохму. І він обіграв свій народ, бо народ станцював під його дудку.
– То, виходить, Ваша книга – про політику?
– Навіть прогноз погоди – це теж про політику, бо, як і в політиці, народу щось обіцяють. Чи дощ обіцяють, чи сніг, або сонечко ясне і небо блакитне. І ці обіцянки, як і обіцянки політиків, здійснюються далеко не завжди.
– Ваша книга не вражає кількістю сторінок.
– Так, це збірка з чотирьох гумористичних, іронічних, навіть саркастичних оповідань. Усі історії однозначно кумедні попри драматичні нюанси. Діапазон від гумору співчутливого – до гумору чорного, навіть чорню чого. Для прикладу, уявіть собі похоронну процесію на чолі із катафалком, який їде задом наперед. А чому задом наперед? А тому, що такою була остання воля покійного. А хто у нас покійний? Ну, така персона, що якби у похоронному рейдері було написано про дюжину індійських слонів, то за труною однозначно топали б гіганти із хоботами, обливаючись гіркими сльозами.
– Ясно, іронія – це Ваша фішка. А до себе, рідненького, ставитеся із іронією?
– Так, я самоіронічний, чого й іншим бажаю.
