Нічого не варте реформування сільського господарства, якщо ці перетворення продукують злидні. Те, що новітні хазяї, котрі навряд чи відрізняють озимі від ярових, здебільшого розвалили сільськогосподарську науку і роздери банили елітні державні землі та майно, відомо всім. Як і те, що працівники, котрі все життя працювали в місцевому господарстві, пішли з торбами по світі, а ліквідатори – парашутисти, які невдовзі на цих руїнах зробились новітніми керманичами, небезуспішно розбазарюють ласі шматки, отримуючи надприбутки.
Колишнє державне підприємство Учгосп «Україна», розташоване на Черняхівських просторах, – яскраве тому підтвердження. Сьогодні ми бачимо непривабливу картину, коли справи з землею у переддень проанонсованого її розпродажу, невпорядковані й досі. Родючу годувальницю небезпричинно пов’язують з великими грішми. Вона занадто довго, майже з самого початку сумнозвісних перетворень, тримає на плаву різного штибу пройдисвітів, які мають вірогідну вигоду від того суцільного безладу, який відбувається навкруги.Натомість сільські трудівники, яким земля належить за Конституцією, не отримують від неї нічого.
Звернення жителів селища Черняхів, сіл Велика Горбаша та Новосілкадо громади з приводу недолугого, несправедливого розпаювання майна – це намагання достукатись до людей і запросити їх до відкритої дискусії на цю болючу тему.
Шановні земляки!
«Звертаються до вас за допомогою у вирішенні життєво важливого для нас питання такі ж сільські працівники, як і ви», – пишуть люди.
Все життями та наші батьки працювали в місцевому господарстві. У 80-90 роках кількість працівників складала понад 1200 чоловік. Починаючи з 2000 року, з реформуванням сільського господарства та введення в дію диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію, наше господарство, як і інші колгоспи та радгоспи, значно зменшили об’єми виробництва та прийшли в занепад. Люди залишились без роботи, права на земельну частку та земельний пай.
Повністю розібрано 7 відгодівельних приміщень в селі Новосілка, декілька складських приміщень площею 250 кв. м, повністю розібрано 100 га хмелеплантацій. Залізобетонні стовпи розбито, арматуру здали на металобрухт, не кажучи вже про інше: техніку , як-то автомобілі, трактори, кранбалки, токарні верстати та багато іншого. Іншими словами, куди не кинь оком, всюди видно руку майстра-руйнівника.
У той час, коли працівники сусідніх колгоспів та радгоспів, де пройшло реформування, отримали земельні й майнові паї, мають хоч якусь матеріальну підтримку, то працівники учгоспу не мають нічого.
І осьнарешті 28 лютого 2001 року КМУ прийняв постанову № 177 «Про врегулювання питання щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування агарного сектору економіки». Сподівання людей підтверджувались наразі документально.
Насправді процес ішов і раніше й триває зараз. Весь цей період земля в господарстві (майже 400 га, з них більше 200 га – меліоровані дренажні землі)з року в рік засіваються приватними структурами (в основному вінницькими). Збираються гарні врожаї(до 10 000 тонн) та відправляються невідомо куди.
У той же час Черняхівська селищна рада і Великогорбашівська сільська рада стверджують, що до їх бюджетів кошти не надходять. А найголовніше: куди дивляться контролюючі органи.
«Сподіваємось, що адекватні відповіді на всі ці кричущі питання, селяни таки отримають, – каже голова ініціативної групи пайовиків КСП “Україна” Леся Бондарчук. – І вони будуть на користь пересічних працівників, бо вони на це заслуговують. Якщо коротко сформулювати мою відповідь на питання, кому повинна належати земля, я скажу людям, які працювали в сільському господарстві. Це є справедливим з точки зору відновлення пайової справедливості – та й справедливості, як такої.
або Чому розпаювання паїв перетворюється на ресурсне прокляття
Коментуючи ситуацію с розпаюванням майна Леся Бондарчук, зазначила, що стан нерухомого майна, яке б мали розподілити на всіх відповідно до їхнього внеску в роботу підприємства, до трудового стажу та доходів, завдяки старанням фахівця «широкого профілю», який очолив ліквідаційну комісію, штучно перетворився у самісінький неліквід.
«Завдяки махінаціям з купівлею-продажем цінного обладнання та техніки, яке здійснювалось провідником змін в одноосібному порядку, а подекуди і відвертого розкрадання ліквідатором та його ситуативними прихильниками селянського скарбу, розпаювання майна та землі загрожує стати «ресурсним прокляттям» для справжніх власників. Виникає парадоксальна ситуація: люди, які в буквальному сенсі слова відбудували високотоварне сільськогосподарське підприємство, вклавши в нього всі сили і душу,жебракують, а іноді покидають цей світ, так і не дочекавшись належної компенсації за пай. А інші люди, які переслідують корисливі цілі, збагачуються на залишках минулого добробуту, до створення якого не мають жодного стосунку», – наголосила голова ініціативної групи Л. Бондарчук.
На думку народного обранця, сьогодні питання розпаювання майна Учгоспу «Україна»- це клубок різноспрямованих інтересів, протиріч, страхів, маніпуляцій, а подекуди і відвертих наклепів, цькувань та залякувань людей, які чинять супротив свавіллю. І всередині цього киплячого вулика –директор підприємства, людина, яку в цілому поточна ситуація влаштовує. Відсутність прозорих майнових відносин «викручує» власникам руки: або отримаєш копійчану винагороду від «хазяїна» за пай, або…не отримаєш. На думку активістки, як зізнаються селяни, директор вміє приборкувати непокірних. Якщо будеш пхати носа у так звані «сірі схеми», які взяв на озброєння керівник господарства, що має єдину мету – нагребти побільше і відбігти подалі, то марно навіть сподіватись на матеріальне відшкодування.
Подейкують, що відряджений на ліквідацію учгоспу, Сергій Ромашко недарма усілякими правдами та неправдами намагався зачепитись за новостворене підприємство КСП «Україна-Черняхів», аби,нашвидкоруч перетворивши його у пам’ятник безгосподарності, одразувід режиму ліквідації перейти до великої ПРИХВАтизації. Фактично новоспечений директор зміцнював свої позиції за рахунок безвиході пайовиків, чиїм майном розпоряджався на власний розсуд.
Реалії такі, що більша частина майна на даний час розпродана. А керівник продовжує імітувати сільськогосподарські прориви, живучи з прихованої приватної оренди «нічиєї» землі, яка ретельно засівається «варягами», а куди надходять кошти – історія замовчує. На чию користь – знає тільки він.
“Пан Ромашко «слушно» апелює до кишенькового активу «власних» пайовиків, діючи за принципом: цьому дам, а цьому – не дам. Для багатьох пенсіонерів, котрі тривалий час гнули спину на підприємстві, складається не краща ситуація. Люди ризикують залишитись ні з чим, бо земля для «чужих» – як марево: манить, але залишається недосяжною», – каже голова ініціативної групи. Довгий час працівниками маніпулювали шляхом брехні, підкупу та всіляких хитрощів, вмовляючи звільнятись за згодою сторін,аби таким чином змусити людей власноруч підписати «вирок» під своєю часткою. Якби ж вони тоді знали, що, звільняючисьдобровільно – примусово «за власним бажанням», вони, по суті, відмовляються від паю на майно, потрапляючи у пастку, в яку їх заманив спритний ліквідатор.
Чи знається він на розпаюванні? Так, дещо знає. Особливо у тій частині, де йдеться про те, що чим менше залишається учасників процесу, тим більше привабливих шматків землі опиняється у його активах. Коли ж обурені працівники зрозуміли, що їх обдурюють, то було вже дуже пізно. В списках пайовиків вони не значаться.
«Махінації із «зайвими» людьми при розподілі майна – далеко не кінець «операції прихватизації». Скидається на те, що це стало певною «дорожньою картою» для майбутньої великої афери: омріяному розподілу землі після зняттямораторію на продаж. Незабаром «кайдашева земля» вибухне, ставши причиною внутрішньої суперечки. Аби не кривавими сутичками …
Якщо розподіл залишків селянського скарбу у цій сфері привів до становлення «місцевого олігархату» , то тут призведе до появи земельної мафії. Недарма спритний керівник, знаючи переваги для себе від запуску ринку землі, не поспішає сьогодні її розпайовувати, а чекає кращих «реформ». Мине небагато часу, і ця тема, така непомітна зараз , загрожує вилитись у гучний скандал. Як це зазвичай трапляється, коли справжніх господарів вчергове відкидають за борт перетворень.
“Колишні працівники учгоспу побоюються, що їх знову обдурять і «кинуть», позбавивши останніх шматків, якими вониза законом володіють. Однак при великому «дерибані» розпорядитись ніяк не зможуть, бо на їхні земельні паї тут же накинеться «зграя вовків», з якими селянам не під силу тягатися ні фінансово, ні організаційно, ні юридично, якщо навіть дійде до розпаювання. Вони інтуїтивно відчувають ризики, що будуть супроводжувати цей процес. Знову ж таки небезпідставно, ботак звана «ініціативна група» , що годується з рук вибірково щедрого ліквідатора, не знає меж і не гидує жодним методом боротьби з невгодними. У тому числі в розповсюджуванні неправдивої інформації на шановану людину, колишнього керівника Учгоспу Василя Івановича Ковальчука, маскуючи цими брудними словами і безпідставними звинуваченнями небажання ділитись майном з селянами, яке реформатори сьогодні прекрасно розподіляють між собою На злодієві шапка горить – кращого пояснення цій нездоровій активності не має», – розповідає Л. Бондарчук.
Якщо згадати, що серед основних вигодоотримувачів опинилась людина з прізвищем Трохименко, то стає зрозумілим, на чому, у тому числі, базується головна лінія «справедливого» розпаювання майна. Тож Василь Ковальчук, котрий зайняв активну, принципову позицію у цьому питанні, опинився між двох вогнів. З одного боку, представник районної влади, у власності якого дивним чином раптово опинилися вагомі частки державної «спадщини». Складається враження, що у цьому випадкуне обійшлося без прихильності ліквідатора до впливового чиновника.
“У цій царині зацікавлені особи – солідарні. З іншого боку – принижені селяни, які потребують підтримки колишнього керівника Ковальчука. Ця людина завжди мала мужність слова, вчинків та рішень. Ніколи не боявся відстоювати інтереси своїх працівників та порушувати питання, які хвилюють людей. І зараз не побоявся стати на бік сільських трудівників, яких скривдилиновітні господарі підприємства. І одразу ж став цілеспрямованою мішенню для «гряземетателей», котрі не забарились з відповіддю і розіслали місцевим мешканцям листівки з сумнівним змістом. Інакше кажучи, відвертою брехнею, що виходить за межі здорового глузду, – обурюється голова ініціативної групи.
Передусім, такі бридкі пасквілі завжди пишуть аноніми, як це і відбулось у цій непривабливій історії. Підпис «Актив пайовиків» ні про що не говорить, бо насправді серед підписантів немає жодного конкурентного прізвища, а це свідчить лише те про те, що люди, які плетуть інтриги, поширюючи плітки, не мають бажання відповідати за свої слова. Натомість, на відміну від цих чорних«байкописців», Василь Іванович Ковальчук готовий зустрітись в будь- який час з цією таємничою групою «викривачів» і подивитись кожному з них у вічі, бо йому немає за що соромитися і щось приховувати від людей. А найголовніше – він готовий скласти тести на правдивість перед громадою, бо у Черняхівському районі він весь, як на долоні, і його життєвий шлях, написаний працею, говорить сам за себе. Всі ці безглузді звинувачення, що вийшли з-під пера «неупізнаного колективного об’єкту». є навіть не плодом їхньої хворобливої фантазії, а свідомою провокацією. Автори «чорнухи» не спромоглися навіть перевірити факти. Тож єдине, чим вони можуть дорікнути, що він, мовляв, доклав руку до будівництва, яке відбувалось ще при комуністах,яких ми «всі ненавидимо». Дивна позиція, адже у гонитві за наживою «викривачі» не гребують послуговуватись недоїдками з комуністичного столу і навіть набивати кишені за рахунок тих, хто працював у місцевому господарстві, створюючи матеріальні блага для невдячних нащадків.
Є така фраза: часи не вибирають, тож життєва стежка Василя Івановича слугує для цього вислову яскравим прикладом. Звісно ж, радіти чи захоплюватись тим, що відбувається наразі з сільським господарством , не має жодних підстав та передумов. Тож коли над людьми,простими трудівниками, які значною мірою на власному горбі витягли підприємство, почали відверто знущатись, визначаючи на власний розсуд, кому віддячити за працю паєм, а кому – ні, тим самим заперечуючи факт існування їхньої причетності до Учгоспу, голос Ковальчука зазвучав особливо потужно. “Ось і отримав у відповідь письмову думку про себе, сформовану декількома майновими та земельними махінаторами. Але ж це не налазить на голову селянам, коли автори такої химерної казки волають про чиїсь крадіжки, сидячи на мішку з золотом.
Місцеві аматори «чорного піару» так загрались, що вказали на конвертах, в яких були вкладена замазуха, навіть зворотну адресу. Проте не власну, а … державної районної адміністрації. Тобто, Майдан Рад, 1, щоб вже ні вкого не викликало жодних сумнів, звідки ростуть ноги у цій майновій епопеї. Мовляв, знай наших. Бачите, яка в нас надійна «криша»! Тому всі , хто насміляться виступати на боці Ковальчука, одразу будуть приречені на програш перед могутньою конторою.
Проте, якщо всі будуть хилити голову та мовчати, ця ганебна практика буде продовжуватись й надалі. І зрештою виграє «чорний ліквідатор» та наближений до нього актив пайовиків, іменем якої він прикриває власні інтереси. Зрештою, вже сьогодні він не соромиться відверто порушувати законодавство, нехтуючи правилами, за якими люди повинні отримувати на руки певнийсертифікат. Утім, замість офіційного підтвердження права власності на майно, будемо відвертими, люди отримуютькопійчані компенсації, навіть не здогадуючись, які величезні фінансові ресурси зазвичай залишаються за кадром цієї афери, – наголосила Л. Бондарчук.
Роздача «швидких грошей», яка відбувається за принципом «хазяїна»: своя рука –владика, залишаються чудовою можливістю консолідувати прибічників напередодні розпродажу землі. Не бажаючи цей капітал втрачати, фейкові «землевпорядники» заздалегідь створюють штучне протистояння між людьми. Як кажуть: розподіляй і владарюй.
