Ближче до виборів, завдяки закону про мови, ми станемо свідками цілої низки подій, які мають показати усім мирним українцям «оскал буржуазного націоналізму». Головне питання – чи проллється кров?
Закон про мови ніколи не буде втілений в життя. Через деякий час він призведе до того, що Румунія висуне вимоги до України, що румуни Буковини і Бесарабії потерпають від того, що цей закон не працює. Те саме скажуть угорці, болгари. Можливо країна Ізраїль. Але насамперед незадоволеними будуть росіяни. Отримавши піррову перемогу над україномовною половиною суспільства, влада не зможе зупинитися. Мовна карта нікуди не зникне – буде педалюватися тема другої державної мови, буде говоритися про малу кількість російськомовних шкіл, викладання в вузах і т.д. Закон який не ніс в собі жодної краплини консенсусу буде жити за біблейським принципом «хто посіяв дощ, той пожне бурю». Але це перспектива 2014-2015рр., коли ми вступимо до президентської передвиборчої кампанії. Зараз перед нами стоїть не менш загрозливий виклик – як буде розтягнуто мовну перемогу до самих виборів?
Ні для кого не секрет, що головне завдання «Русского мира» та партії Регіонів на виборах-2012, відсунути контури українського світу максимально на захід України (в ідеалі втиснути в межі Галичини). Свого часу, помаранчева революція перелякала «Русский мир» двома речами – можливістю розширення впливів найрізноманітніших еліт (перехід до демократичних підходів в вирішенні внутрішніх проблем) та різким скачком українського світу на схід та південь України (цей світ чітко закріпився на кордоні Кіровоградщини, а в усіх областях крім Донбасу та Криму мав підтримку на рівні третини населення). Власне це найбільше непокоїло Кремль, а не голодомор чи ОУН-УПА, як це прийнято пояснювати нашими доморощеними українофобами. Сьогодні, під егідою перемоги партії влади (насправді перемоги руського мира), робиться спроба запроторити український рух в ті межі, де він народився в перебудовні часи. Саме тому, міністр освіти Дмитро Табачник заявляє про «колишніх лакеїв» галичан. Саме тому Вадим Колесниченко говорить про «львовско-галицкий диалект», якого не існує апріорі. По суті на сьогодні українців, як і в 2004 році ділять на три групи. Тільки сьогодні ці групи виглядають так: російськомовні (правильні), україномовні з центру та сходу (заблудлі вівці) та галичани (неукраїнці). Тут же слід додати, що цим законом ми країна Україна визнає неіснуючу мову – русинську, тим самим готуючи плацдарм для сепаратизму Закарпаття.
Але повернімося до виборів-2012. Уже зараз не тяжко спрогнозувати два сценарії розвитку подій. За всіма правилами передвиборчих воєн закон про мови мали би приймати наприкінці вересня в тяжких парламентських боях. Це б дало можливість максимально активізувати електорат ПР. Опозиція б почала вовтузитися між собою, хто більше винен, що допустили прийняття закону. І в результаті ПР могла б набрати максимальну кількість голосів. Але його прийняли зараз. Що це означає? Є звичайно варіант, що вибори мають проходити в тиші і влада будуватиме кампанію на «позитиві». Буде говоритися про виконання обіцянок, буде розповідатися про те, що «чемпіонати проходять, а досягнення залишаються». Але ситуація в економіці настільки складна, що повірити в миролюбний сценарій просто складно. Тим більше, що за таких обставин, влада мала б залишити право своїм західноукраїнським мажоритарникам проголосувати проти. Але цього разу влада заборонила всім – включно з тушками та литвинівцями робити будь-які красиві міни при поганій грі. Чому? Можна звичайно говорити про те, що вирішили перестрахуватися. Що чекали візиту Путіна, якому вирішили зробити подарунок. Зрештою, що вірять у те, що «публіка дура» і не вміють тонко грати. Якщо це справді так, то вибори і справді пройдуть відносно спокійно.
Але є й другий варіант, який також не слід відкидати. Справа в тому, що ті ж самі закони передвиборчого жанру передбачають і голосний конфлікт, який може спричинити цей закон. Як тут не згадати, що нас два роки привчають до того, що в країні існує терорирзм. Нас привчають до масових бійок на 9 травня, до бійок в парламенті, до того, що є злобні галичани, які готові на все, аби захистити свою (не нашу українську) мову. За аналогіями не треба далеко ходити. Можна згадати справу педофілів, яка розвалилася як картковий дім, але зіграла свою роль в президентській кампанії-2010. Варто нагадати, що першим серед регіоналів історію про педофілів озвучив саме Вадим Колесниченко. Потім був свинячий грип і Інна Богословська, яка говорила про бубонну чуму. Зараз ні перший ні другий варіант не потрібні. Публіка повірить лише в щось нове. Наприклад, в захоплення неіснуючим УНСО Лаври. Чи захоплення іще якоюсь міфічною організацією заручників в російськомовній школі Львова. Зрештою фантазія тут може розгорнутися як завгодно. За таких умов електорат ПР буде і справді консолідовано. Правда, ті, хто шукає третіх сил навряд чи повірять в те, що все це було зроблено без допомоги влади. Адже приклад усіх попередніх терактів показав, що більшість українців не сприйняла їх як справжній прояв тероризму. Правда, на щастя обійшлося майже без крові.
І останнє. Вище вже говорилося про те, що закон про мови – це лише перша ластівка. «Русский мир» не збирається на цьому зупинятися. І найгірший сценарій, який ми можемо передбачити – це розвал країни за югославським сценарієм. Правда він буде втілюватися в життя років через 5-7, коли будуть добудовані і запрацюють всі обвідні газові потоки. У нас ще є час подумати.
