Журналісти американського журналу Time відшукали в Афганістані колишніх солдатів, які колись дезертирували з Радянської армії або були взяті в полон, і залишилися жити там.
Вони проводять паралелі між двома війнами, бояться, що після виведення військ НАТО в країні розпочнеться справжнє пекло і радять “ушиватися звідси”.
“Коли пішла Радянська армія, був мир, поки радянська влада не припинила фінансувати афганський комуністичний режим. Гроші перестали надходити – почалася війна. Всі воюють і працюють лише за гроші. За гроші люди на все готові”, – вважає Олександр Левенець (Ахмад).
Його страхи поділяють й інші радянські ветерани, з якими поспілкувалися журналісти. Сергій Краснопьоров, як і Левенець, приторговував казенним майном, потім дезертирував, щоб уникнути покарання, воював у лавах моджахедів, пізніше одружився з місцевою та обзавівся дітьми. В ісламі він узяв собі ім\’я Нур Мохаммад. “Навіть у місті влада уряду не особливо відчувається. Можна вбити двох-трьох людей, скочити на мотоцикл, і все. Ніхто нічого не скаже, ніхто за тобою не буде гнатися”, – похмуро розповідає він.
Як і багато хто, він підозрює, що афганська армія і поліція просто розбіжаться, щойно припиниться фінансування з-за кордону. За його словами, афганські поліцейські і військові й нині байдикують. “Вони ні на чиєму боці – тільки на боці грошей”, – пояснив він.
Афганські чиновники не кращі – “нічого не роблять – тільки беруть хабарі і вбивають людей”. Колишній радянський військовослужбовець Геннадій Цеума охороняв міст у провінції Кундуз. “Неподалік від нашого блокпоста було село. Щоранку мулла скликав людей на молитву. Я не розумів, що це за крик такий. Думав – може, вбивають кого. І ось одного разу, рано вранці, я пішов з бази – хотів подивитися”, – розповідає він тепер. У селі його взяли в полон озброєні люди. “Моджахеди звеліли мені прийняти іслам – інакше, мовляв, вб\’ють. Я вирішив: краще зберегти життя, ніж померти. Так я став мусульманином”, – пригадав Геннадій. Тепер його мусульманське ім\’я – Нек Мохаммад. Він одружився з афганкою і з того часу живе в Афганістані. “Зараз є дороги, є електрика. А далі? Подивимося. Електрику відключать. Почнеться війна. Люди почнуть вбивати один одного”, – розмірковує він.
Згадуючи про минуле, Геннадій-Мохаммад каже, що моджахеди примушували його воювати з колишніми товаришами по службі. “Але я не випустив жодної кулі відтоді, як став мусульманином”, – запевняє він. Після виведення радянських військ він поступово отримав свободу, облаштувався в Кундузі, став водієм-далекобійником. Якось уцілів в хаосі громадянської війни 1992-1996 років.
За його словами, за талібів жилося легше: “Таліби мене ніколи не чіпали, поки були при владі. Вони мною пишалися: я ж прийняв іслам”. На прощання Нек Мохаммад сказав журналістам російською: “Нужно рвать когти”. Треба тікати, роз\’яснив він: “Не знаю, що буде далі”.
