Катерина ГАРБАРЬ, 28 років, учителька мов. Народилася в Харкові. Єдина дитина в сім\’ї художника-криміналіста Віктора Гарбаря і художниці Наталії Вихованчук. Закінчила місцевий педагогічний університет, працювала в школі вчителем англійської та французької мов. Два роки навчалася в Кракові на перекладача між польською та англійською. Четвертий рік у Китаї викладає школярам і студентам світову культуру, англійську та російську мови. 25 серпня торік вийшла заміж за на рік старшого колегу – американця Джоша Ісаакса
У Штатах познайомилася з американцем Джошем, який викладав англійську дітям у Китаї. Торік ми одружилися. Спершу жили в Таншані, провінція Хебей. На півночі платять мало, то перебралися південніше – в Сучжоу, де кращі економічні умови, тепліший клімат. Тепер працюємо в Ґуанчжоу, біля Гонконгу.
Шоком було, коли сказали, скільки матиму дітей у класі. Як учитель іноземної, я звикла до 14. А там 60 дали 12-річних. Зате тихі й поважають учителя. Вони анітрохи не розуміли, що я пояснюю, – ні англійською, ні російською. Китайською не могла нічого сказати.
У Китаї почала їсти м\’ясо. Там навіть цукерки м\’ясні бувають. Солодощі не смачні. Хліб теж недобрий, зате два місяці не сохне.
Косметику везу з України, тут усі креми вибілюють шкіру.
Люблять додати до ціни один нуль – зважаючи на мій колір. При таких націнках кажу “пей хоа” – гарна промова. Тоді сміються і здешевлюють. Касові апарати є, але будьде, крім супермаркетів, можна торгуватися.
Чайових не дають.
На півночі люди бідніші й менш культурні. Буває, в автобусі чоловік закурює цигарку. Навколо жінки, діти. Кривитимуться, але ніхто нічого не скаже. Стоїш у черзі, хтось може примоститися перед тобою. Китайці здатні потихеньку витиснути його ліктями, але не заговорити. Одна з перших фраз, яку вивчила: “Ви що, не любите стояти в черзі?” Тоді людина від сорому виходить на вулицю.
На півночі п\’ють багато. Жінок-курців вважають дуже сучасними. Хлопцю не палити – це “не по-чоловічому”. Штрафують за вживання цигарок некитайського виробництва. В школі знайшли імпортний недопалок, то був скандал. За наркотики – смертна кара.
На півдні такі китайці, що я серед них висока. Ближче до Росії – вищі. Правдивим китайцем вважають ханця: з темними очима й волоссям. У школі можуть обзивати дитину, якщо в неї не зовсім чорні очі.
Азійки довго молоді. А коли виповнюється 50, різко старішають.
Мою зачіску вважають дуже короткою. У перукаря руки трусилися. Перепитував, чи все в мене гаразд і чи не передумала.
До Китаю не вміла їздити на велосипеді. Коли падала, не допомагали піднятися. За законом, якщо ти скалічив когось – маєш сплатити за лікування. Іноді людей, які підібрали збитого, робили винними. Ті все життя виплачували “завдану” шкоду.
Китайці бояться води. Зазвичай не вміють плавати.
Є китайські євреї. На вигляд звичайні китайці, тільки в ярмулках.
Працюю з учителем, якого звуть Хуй. Ім\’я таке. Дуже багато однакових імен. Часто дітей називають звичними явищами – наприклад, секретарку звали Вранішній Дзвоник. Прізвища – стандартні. В класі на 30 осіб може бути тільки 10 різних прізвищ.
Китайці вже не творять нових слів, а поєднують значення. Комп\’ютер у них – електронний мозок, мобілка – рука машина, фільм – електронна картинка, панда – кіт ведмідь, індик – вогняна курка, динозавр – боязкий дракон.
“МакДональдз” – три ієрогліфи: “майданло”. Дослівно перекладати неправильно, зате цікаво заглядати в значення. Берлін – “болін”, кедровий ліс, Київ – “джіфу”, основний помічник, Москва – “мосики”, не те відділення. Шведський меблевий магазин Ікея – “їджя”, підходящий дім, машина BMW – “баома”, коштовний кінь.
Америка – “мейгоа”, гарна країна, Франція – “магоа”, країна законів, Німеччина – “дегоа”, країна моралі. Україна буде “вукелян” – приблизно “чорна орхідея”. Але вони, скоріш за все, не мають цього на думці. Щоб зрозуміли, звідки я, треба сказати, що росіянка, а я цього не люблю. На закид: “А, то ви з Росії?”, – відповідаю: “А, то ви з Японії?”
Моя улюблена ідіома “ма ма ху ху”. Дослівно – “кінь кінь тигр тигр”. Понашому “сяк-так”. “Ти добре розмовляєш англійською?” – “Ні, кінь кінь тигр тигр”.
Ніколи не кажуть “ні”. Навіть не мають такого слова. На запитання “2+2=5?” – відповідають: “Не є” або “Неправильно”.
У школах викладають чимало іноземців. Платять їм більше, ніж своїм. Я отримую 1200 доларів на місяць. Деякі корінні вчителі – вдвічі менше. Колеги до мене ставляться не дуже привітно. Мовляв, “панаєхалі”.
У день приїзду сказали не зачіпати тем комуністичної партії. Мізки промиті твердженнями, що Тибет дуже поганий, бо хоче від\’єднатися. Мої друзі працювали в школі неподалік Тибету. Позаторік під час заворушень їм повідключали інтернет і телефонний зв\’язок. Поїздом раз на два тижні добиралися в іншу провінцію, щоб зв\’затися з родичами.
У засуджених на смерть вилучають органи для подальшої пересадки. Самогубців багато.
У школі учнів по пальцях б\’ють, можуть поставити в куток на день. Старшокласник закохався в однокласницю. А в китайських школах не можна мати ніяких стосунків. Їх розділили по різних класах і заборонили спілкуватися.
За народження другої дитини штрафують і звільняють з роботи. В селах багато дітей незареєстровані. Чимало не ходять до шкіл, бо за науку ще й треба платити. Є батьки, які їдять раз на день, аби тільки дитина вчилася. На Різдво задала дітям написати на папірцях бажання. Думала, захочуть новий iPhone. Понаписували: “Хочу мати окуляри, щоб бачити, що вчитель пише на дошці”.
