Юрко Іздрик – сучасний український письменник, музикант, художник, культуролог, автор журнального проекту “Четвер”. Cьогодні, 26 червня, до Житомира він привіз свою нову збірку, яка має лаконічну назву: «Ю».
Разом з собою на презентацію Юрко привіз гарний гумор та настрій, кепкування з приводу заданих запитань, декламування його власних поезій, декламування віршів Юрія Андруховича та Степана Руданського. Мар’яна Савка (головний редактор «Видавництва Старого Лева») назвала його «неперевершеним перформером», адже те, що створює Юрко, насправді, заслуговує бути феєричним. У всіх нас була одна мета: слухати і бути почутими. У затишному місці, під мелодійну музику та світ свічок ми перенеслись у світ ілюзій. Під час виступу поета пішов за вікном дощ. Мар’яна на це говорить, що кожного разу, коли приїжджають до міста з презентацією, починає йти дощ. На що Іздрик відповів: «Це свого роду катарсис».
Назва збірки «Ю» коротка: це і символ, і натяк, і простота, і глибинний сенс. Для кожного ця назва може мати свій зміст. Про історію створення збірки автор сказав дуже коротко. «У вересні в мене заклинило щось в голові ія кожного дня почав писати… і закінчилося це книжкою!». Задум створити збірку доволі довгий час не виникав. Всі вірші були спершу написані та викладені у мережі Інтернет, а сему в електронному щоденнику автора – LiveJournal. І потім зрепостено на Фейсбук. Там були не лише самі вірші ,але й авторські малюнки до них. Одним з шанувальників цих творів став директор «Видавництва Старого Лева» – Микола Швейко, який дав завдання редакторові – Маряні Савці, якнайшвидше зв’язатися з Юрком і домовитися про можливість надрукування цілої збірки цих віршів. За словами Юрка Іздрика це була п’ята чи шоста спроба видавництв з приводу перемовин про видання його творів. Але дивом саме її спроба виявилась вдалої і сьогодні ми можемо спостерігати книгу своїма очима.
Це і є тією особливістю Юрка – ненав\’язування власної точки зору. На питання чи можете порадити що саме потрібно читати, відповідь була проста: «Порадити книги? Якщо не моєї, то навіть не знаю, чим вам допомогти. Намагаюся такого ніколи не робити, це дурна практика: якісь незрілі, так би мовити, уми зараз побіжать ці книжки читати. Кому це треба? У кожного має бути свій канон прочитаного і своя ієрархія, бо інакше то все без сенсу. Але назву кількох авторів, без яких мені складно було б себе уявляти. Це, безумовно, Набоков, ранній Пєлєвін. Якщо говорити про поезію – Андрухович і Грицько Чубай. Можу назвати ще книги, які не можна вважати улюбленими, але важко уявити книжкову шафу без них: “Політ над гніздом зозулі” Кена Кізі, ” Над прірвою у житі” Селінджера, Хемінгуеєву ” Фієсту”, якийсь томик Борхеса обов’язково».
Останні роки Юрко не надто контактує з людьми, говорячи про «гігієну духу»: «Вона – ця гігієна духу – мені необхідна, щоб займатися самим собою, бо я більше не маю чим займатися на цьому світі. Світ поганий тоді, коли він позбавлений інтимності. Охорона приватності – чи не найсуттєвіша проблема. Мусив рік чи два присвятити тому, щоб привчити людей не писати мені листів і не дзвонити, бо не відповідатиму і не братиму слухавки».
З залу було поставлене запитання: «Розкажіть про Іздрика». На що він швидко відреагував: «Про якого з них?». В цьому весь поет. Він відійшов від національності, від відійшов від терміну письменник. Він поза канонами, поза реальністю. Він відверто говорить про Неї, так і не назвавши її протягом всього вечора. Вона – його муза, яка надихає його, яка є його мотивацією і йому вже не потрібен світ, і не потрібна реальність.
Кожен, хто відвідав зустріч, виніс із собою неперевершені враження від розмови з письменником.
