Чи шукають корупцію там, де варто, і які інструменти для цього використовують? Спробуємо проаналізувати та зробити висновки.
“Боротьба з корупцією” на транспорантах кожної політичної сили та кожного складу уряду. Півтора роки тому ми отримали шанс і серйозний стимул реально зайнятися цим питанням на рівні держави. Півтора роки для такої задачі – багато чи мало – можна дискутувати довго. Та чи правильний напрямок?
Аналіз досвіду постсоціалістичних країн Європи дозволяє виділити дві моделі боротьби з корупцією: тотальної заміни та радикального очищення. Класичними прикладами, де можна спостерігати обидва, відповідно є Естонія та Польща.
За даними аналітиків Інформаційної кампанії “Сильніші разом!” естонці побудували свою антикорупційну реформу на різкій заміні кадрів. Чистки суддів та держслужбовців дали поштовх до оновлення складу, зміни підходів та правил гри. Головним лозунгом естонської реформи стало гасло plats puhtaks! (звільнимо місце!). При цьому естонці не створювали спеціальних органів чи установ, які би курували антикорупційну реформу.
За дещо відмінним сценарієм відбувалися зміни в Польщі, яка ще до 2007 року вважалася однією з найбільш корумпованих країн ЄС. Саме на польський сценарій найбільш схоже те, що зараз роблять в Україні. Починаючи з 2005 року в країні прийнято величезну кількість тематичних законопроектів.
При МВС було створено Орган з координації антикорупційної стратегії та спеціальний орган по боротьбі з корупцією – Центральне антикорупційне бюро. Дуже цікавим інструментом бюро є те, що його працівники можуть провокувати чиновника до корупції, чого поки немає в Україні.
В Україні вже прийняті (і внесені поправки) ключові антикорупційні закони: «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання і протидії корупції», створено Національне Антикорупційне Бюро, яке активно набирає штат майбутніх борців з корупцією. Останнім рішучим кроком стало узаконення фото- та відеоматеріалів у якості доказу. 22 травня депутати ВР ухвалили закон № 1165 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення ролі громадянського суспільства в боротьбі з корупційними злочинами». Згідно із прийнятим законом, тепер фото- та відеоматеріали у справах про хабарництво чиновників можуть використовуватися як докази при розгляді в суді.
Де ж побутує корупція?
Відповідь на це питання я спробував сформувати шляхом невеличкого опитування. в. Отримані результати узагальнені в рейтингу (рис. 1).
Лідерами стали заклади охорони здоров’я та прокуратури. 2/3 опитаних стверджують, що стикались чи знають про випадки корупції в цих установах. Третина осіб назвала корумпованими суди, міліцію та органи місцевого самоврядування. Наступний блок за рівнем поширення корупції сформували податкова митниця та інші фіскальні служби.
Звичайно дану аналітику не можна вважати репрезентативною, адже чітко простежується залежність відповіді від сфери діяльності і стилю життя людей. Підприємці і домогосподарки стають свідками різних фактів корупції, але і ті і інші чітко фіксують її факт в своєму побуті.
Як би не хотілося конкретики, більшість людей відповідають, що основа корупції на 70% це не система, а самі люди, і якісь абстрактні зміни свідомості є найреальнішим кроком до видалення корупції. Попри те, що в головах людей немає конкретного бачення, згадана свідомість це вже теж не мало. Переглядаючи сюжети телепередачі присвяченій хабарям та корупції, чітко відмічаю, що саме воля людей не давати хабаря та протистояти цьому явищу стає приводом для от таких журналістських розслідувань, що можуть закінчитись кримінальними справами. Все це є громадським контролем. Наразі є досить екстравагантні ініціативи громадського контролю та боротьби з корупцією. Одна з них пропонує заробляти на корупції, шляхом проведення подібних розслідування та отримувати гонорари за покарання хабарників від однієї до ста тисяч гривень.
Найгучніші скандали Житомира
До ТОП найгучніших корупційних справ Житомира можна віднести «сінокоси Віри Шелудченко», «авто Дебоя», спроба масової «приватизації ЖЕКів» та забудова «ангару АТБ» у центрі міста.
Всі ці теми так чи інакше пов’язані із діяльністю міської ради. Нещодавно в ній було введено посаду головного спеціаліста уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції. Варто зазначити, що сам конкурс на цю посаду теж був не без скандалу і переможця визначили з третьої спроби.
6 травня на засіданні виконавчого комітету Житомирської міської ради в.о. мера Любов Цимбалюк представила головного спеціаліста, уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції Віктора Фещенка.
У спілкуванні з паном Віктором перше, чим я поцікавився, це те, як він сам оцінює свої повноваження і спроможність впливати на ситуацію. В класичному стилі посадовця мені дали зрозуміти, що повноваження щось робити є, але їх явно не достатньо для досягнення тих цілей, які покладають на дану посаду. Наразі уповноважений з протидії корупції напряму підпорядкований міському голові і саме з нею узгоджує всі свої плани та дії. Основною роботою на даний момент є розбір заяв та звернень, що надходять до канцелярії міськради чи з особистого прийому Віктора Фещенка.
Проаналізувавши звернення за майже 2 місяці виявлено 5 фактів, що містять потенційні ознаки правопорушень. На основі цих звернень пан Віктор підготував матеріали для передачі відповідним органам.
Особистим фокусом для себе на посаді уповноважений з протидії корупції вважає контроль за конфліктом інтересів та використання бюджетних коштів. До так званої «групи ризику» відносить Департамент бюджету та фінансів, Управління житлового та комунального господарства, та Центр надання адміністративних послуг. На питання, чому саме ці структурні підрозділи, Віктор Мілентійович пояснює, що у них високий рівень прийняття персональних рішень, а відповідно більші можливості та спокуса до зловживання.
На завершення поцікавився в нашого місцевого уповноваженого, чи вважає прийнятним провокації чиновників до корупції, як спосіб контролю. Відповідь була скоріше ствердною: «скоріше так».
Різні моделі боротьби з корупцією в результаті показали свою ефективність. Та чи успішним стане практика України, залежить перш за все не від назви моделі, а від ретельності наслідування всіх кроків її реалізації. Декларативна боротьба навіть з десятками прогресивних законів, на жаль, не дасть результату.
І без сумніву рівень корупції напряму залежить від громадян, які можуть знизити корупцію до мінімуму, якщо не боятимуться робити прості кроки: не давати хабарів; фіксувати як на відео так і письмово вимоги чиновників дати хабар; вимагати звіту використання коштів, які ви комусь передаєте як благодійну допомогу; надсилати запити на публічну інформацію, тощо.
