Доброволець із Житомира Андрій Голумбевський віддав усі свої бойові нагороди за участь в АТО голові облдержадміністрації Сергію Машковському. Перший у нашій області такий прецедент трапився 26 січня на сесії обласної ради.
Сам військовослужбовець наголошує, що це не була замовна чи проплачена акція, а свідомий вчинок, про який він не шкодує.
40-річний Андрій Голумбевський виховує двох доньок (молодшій 2 роки, а старшій – 9). Чоловік не має досвіду військової служби, а його рішення захищати Україну було самостійним. У батальйоні «Київська Русь» він пройшов шлях солдата, стрілка, командира розвідувального відділення. Після демобілізації продовжує допомагати армії як волонтер. Боєць розчарований, що ситуація ні в Україні, ні в Житомирі за час військових дій принципово не змінилася.
Андрій Голумбевський погодився на інтерв’ю. Пропонуємо читачам сайту «Житомир-онлайн» розмову з воїном, який на знак протесту віддав чотири свої нагороди найвищому представнику влади в області.
«Я бачив війну, а АТО я не бачив»
«У цивільному житті я підприємець і не маю жодного досвіду строкової служби. Коли почалася війна, двічі їздив із допомогою для 95-ї бригади. Потім зрозумів, що дорослий, самодостатній дядя не може сидіти вдома, коли йде війна. Я і ще п’ять таких придурків із міста Житомира, яких відфутболив воєнкомат, зібрали рюкзаки і поїхали під Міністерство оборони в Київ. Ми заблокували прохідну. А через 15 хвилин до нас вийшов заступник Міністра оборони і так ми в червні потрапили в 11-й батальйон «Київська Русь», а потім і в АТО», – розповідає свою історію Андрій Голумбевський.
Андрію, якою була реакція рідних на те, що Ви добровільно пішли воювати?
Спочатку казав, що був на полігоні, а потім, що поїхав на море. Якось до нас приїхали журналісти і попросили щось прокоментувати. Обіцяли, що обличчя не покажуть. Я говорив буквально хвилину, а потім через годину телефонує дружина і розповідає, що донька обіймала телевізор після того сюжету. Каже мені: «Який полігон, яка Арбатська Стрілка…». Звичайно, рідні хвилюються… Спочатку ми були 11-м батальйоном територіальної оборони. Тобто, є регулярні війська, десантники, а ми мали б бути десь позаду. Але якось так склалося, що ми під час першої ротації порапили туди, куди ще ніхто не заходив. Ми зайшли далеко за Дебальцево. До російського кордону залишалося зовсім мало. Потім 96 днів без ротації були в районі Донецького аеропорту, шахта Бутівка, Зеніт… Всіх змінювали, а про нас у штабі якось забули і аж майже через 100 днів вивели звідти.
Чому Ви вирішили віддати свої бойові нагороди?
Я до жодних політичних сил не належу. Завжди був поза політикою. Це порив душі, бо просто дуже наболіло. Три дні тому я приїхав із батальйону. У мене навіть є відео і можу показати, хто приходить зараз у військкомат. Це просто страшно. Наркомани, люди з гепатитом С, хронічні алкоголіки… Якщо бачиш перед собою тільки роботу і дому, то все нормально. Якщо ж піднімаєш голову, то помічаєш, що ж насправді відбувається… От місто Житомир. Клумба заливається бетоном, а там МАФи ставлять. У гідропарку вирізаються дерева і будуються будинки. Далеко не треба йти. Нещодавно зібралися активісти, приїхала міліція. Я спостерігав, а потім не витерпів і підійшов. Завів майора правоохоронних органів в ігровий зал. Реакції нуль! Я розумію, коли міліція покриває гральний бізнес, то має з цього вигоду. Якщо зараз немає закону по ігровому бізнесу, то нехай домовляються, щоб гроші від цього не йшли на прокуратуру, СБУ, а на клумби, дитячі майданчики. Тобто, бачимо, що система практично не змінюється.
Сесію обласної ради Ви обрали спеціально?
Я попросив громадський активістів попередити мене, коли найближчим часом буде захід за участю представників влади. Так вийшло, що це якраз була сесія обласної ради.
Чому Ви віддали свої нагороди саме голові облдержадміністрації Сергію Машковському?
Я не оратор і не публічна людина. Просто попросив у сесійній залі, щоб до трибуни вийшов хтось із представників військкомату або влади. Раз ніхто не вийшов, то віддав їх Машковському. Потім заходив до нього в обідню перерву.
Про що Ви тоді розмовляли із Сергієм Машковським?
Я просто зайшов сказати, щоб вибрали собі, яка медаль кому більше сподобається. Начальнику УМВС, воєнкому… Вони ж люблять так, щоб грудь в орденах. Я не дискутував з Машковським на цю тему. Була пропозиція від нього: заберіть назад, бо, може, це емоційно. Нічого подібного. Це в мені назрівало ще на першому-другому місяцях перебування на сході України. Я ні від кого не залежний, ніхто мені нічого не диктує і я роблю те, що вважаю за потрібне.
Андрію, а Вам не шкода бойових нагород?
Мені їх зовсім не шкода. Серед тих чотирьох нагород були відзнаки і від Президента, і від Міністра оборони. Я не за цим туди їхав. Для мене нагорода – це мої бойові побратими. Я багато побував за кордоном, але в Україні далі Харкова не доводилося їздити. А тепер у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей можу зорієнтуватися із заплющеними очима.
Що, на Вашу думку потрібно для того, аби АТО припинилася?
Всі кажуть АТО. Яке АТО? Я бачив війну, а АТО я не бачив. Чому я, людина без військової служби, маю бути на передовій, а спецслужби, які повинні проводити цю операцію, налагоджують бізнес і влаштовують своє життя? Якось неправильно. От всі ці фактори штовхнули мене до такого вчинку. Я не політик, не військовий аналітик, не експерт, аби щось прогнозувати. Давайте ми почнемо із себе. Елементарно, не кидати сміття під ноги, а в урну. У мене росте дві доньки і мені хочеться зробити щось саме для них. Ми не для себе змінюємо країну, а для тих, хто тут житиме в майбутньому.
