Вона неминуче може відбутися. Президент надто необережно почав зачистку добровольчих батальйонів і їх активістів. Ніяких переговорів і пошуків взаємних точок дотику. Або смерть, або полон. Тобто – тюрма. Виглядає так, що це найбільше задовольняє інтереси Москви, яка веде надто цинічну війну саме проти добровольчого руху в Україні. Це найбільш надійний щит проти її агресії. Саме добровольчі батальйони зупинили російських військових разом з терористами при їхньому наступі в глибину України. Демобілізовані, розчаровані у політиці вищої влади, невдоволені її «мирними ініціативами і Мінським процесом», з неприхованими намірами відмовитись від активної оборони, не відновлювати цілісність України і її державний суверенітет, без роботи і будь-яких надій на майбутнє, покинуті політичним і військовим керівництвом, вони прийшли на свій Майдан. Звідти, вчора, без будь-яких умов добровольцями, голі і босі, як студенти під Крутами кинулись на Схід боронити Україну. І їм це вдалося. Попри страх вищих очільників, які після перемовин в час Майдану з Януковичем, почали вести колабораціоністські переговори з Путіним.
Завдяки саме їм, Порошенко став президентом. На їхніх плечах і героїзмі він отримав неймовірну довіру.
Вони попереджали, що 20 лютого прийдуть на Майдан. Але Банкова живе в самопереконанні та ілюзії, що в умовах війни на Сході та глибоченної внутрішньої соціально-економічної кризи вона непохитна, бо без неї все поглине хаос. Тим більше Захід категорично проти чергового Майдану і масових протестів. Але він, судячи із звернення Держдепу США із закликом «про єдність української влади», або не розуміє природи внутрішніх революцій після «Арабської весни», або свідомо провокує їх своєю ставкою на вкрай корумповану владу, ігноруючи інтереси всього народу.
При всій очевидності, Банкова в паніці і з неї не вирулить. Спроба силового витіснення не таких вже й чисельних ініціаторів нового Майдану, екіпірованих режисерами «Зіркових воєн» нацгвардійцями, не вдалася. Штаб революційного праворадикального руху в готелі «Козацький», устами вічно активного Юрія Кармазіна, озвучив півтора десятка жорстких, але цілком справедливих вимог персонально до президента. При цьому, він вивів його поки що за дужки головного суб’єкта відповідальності, пригрозивши, що у випадку невиконання його вимог вдасться до процедури народного імпічменту.
Суть вимог мовчазних, беззбройних людей у камуфляжі співпадає із бажанням абсолютної більшості українців – перезавантажити не владу, міняючи людей Яценюка на людей президента, а провести реформу всієї політичної системи шляхом кардинальної зміни Уряду, очевидно, парламенту, відмови від Мінських переговорів як технології Путіна зі знищення української державності і масштабні арешти всіх тих, хто наніс найбільшу шкоду національним інтересам.
У президента варіантів не так уже й багато.
Перший. Робити вигляд, що нічого особливого не відбувається, через ЗМІ всіляко дескридитувати революціонерів, ловити їх на провокації і поступово маргалізувати це ще нечисельне піднесення і третій Майдан як явище. Зробити це буде надзвичайно важко, бо ворогів у президента чимало, які будуть використовувати протест проти нього сприяючи його активізації. З іншого боку новому революційному штабу потрібен час для залучення мас у свою підтримку і організації широкомасштабних акцій як у Києві так і по всій Україні. Під загрозою розширення бойових дій на Сході, паузи в траншах від Західних донорів, важкої волатильності гривні, внутрішніх ринків, у президента часу немає. Йму треба якось діяти.
Президента може врятувати тільки та обставина, що народ сьогодні ще не готовий вийти на масові акції протесту і забезпечити легітимність революції. А протест добробатів ще остаточно не визрів. Але президенту варто повернутись до дискусії про створення добровольчої армії.
Другий. Використовуючи Кугуари, БТРи та екіпірованих для боротьби з інопланетянами нацгвардійців, зачистити ще паростки революційного руху і показати всім силу. Але це буде Янукович-2. Не виключено, що вже ніхто не буде чинити опір залізним шеренгам «нового Беркуту» з дерев’яними щитами і в будівельних шоломах на голові. Сьогодні йому прийдеться мати справу з професійними військовими, для яких вбивство було буденною, щоденною роботою. Вони знають, як найбільш мотивовані захисники держави, тільки два кольори: білий і чорний. Друзі і вороги. Останніх вони будуть знищувати. Це тільки логіка історичного процесу, у якого ніколи немає попереднього плану. Їм вже висунули ультиматум здатися.
Третій. Шукати компроміс. Тобто, йди на переговори. Президент вже перевірив таку можливість пославши в штаб готелю «Козацький» своїх делегатів на чолі з Мочановим. Так, це може виглядати як його капітуляція, але дуже почесна і не така ганебна як перед Путіним. Петро Порошенко чудово розуміє, що його хочуть використати як головний легітимний важіль для перезавантаження всієї країни в правильному і абсолютно справедливому напрямку. Тоді у нього залишається почесне місце серед нас, громадян. Бо нові революціонери, як вони заявляють, всі статки його та інших політ-олігархів збираються націоналізувати а природні монополії перетворити в народні акціонерні товариства.
Зрозуміло, що президент буде шукати саме тут якийсь вихід із ситуації. Як піднаторілий в кризах переговірник і перший дипломат країни, він спробує спочатку переграти вчорашніх дрібних бізнесменів, вчителів, заробітчан і безробітних у військовому камуфляжі разом із цивільними стратегами і політологами, та підписати з ними мирову угоду про якусь перерву. Або знову дати метафоричні, запальні обіцянки, які потім так же не виконати, як і сотню інших. Єдине варто врахувати, що вчора політична ситуація в Україні змінилася. Аморфна стабільність, яка трималася на страху, невпевненості, невизначеності і розколі великих демократичних груп суспільства, закінчилася. Людям байдуже, як до їхніх революційних дій буде відноситись Захід і що буде робити Путін, який вже воює з усім світом. Вони хочуть іншого життя, повноцінних свобод і рівного доступу до всіх ресурсів держави, ефективної найнятої ними влади, а не узурпаторів і хитрих нуворишів, які перетворили українців в електоральних ресурс.
Час покаже. Але він стрімко ламає простір, в якому ми ще вчора безпечно жили.