У редакцію звернулися наші читачі з проханням написати добру і радісну життєву історію. З перших слів розмови стало зрозуміло, що вона буде незвичайною, адже її головний герой – кіт.
Рудий, пухнастий, з бурштиновими очима красень вже чотири місяці живе на риночку, що по вулиці Довженка у Житомирі. Продавці стверджують, що він дуже розумний і відчуває ауру кожної людини.
Отже, історія про людську доброту і кота, якого загубили, забули або просто вигнали. Колись він точно був домашнім улюбленцем, а тепер пристосувався виживати у великому місті сам. До речі, останнє у нього виходить ідеально.
Пані Ніна вже вісім років продає живу рибу на ринку. Жінка дуже любить тварин і за цей час їй вдалося виховати п’ятьох безпритульних котів, які не можуть встояти перед апетитним ароматом її товару. Продавчиня дивиться у їхні добрі очі і щоразу читає в них знайому фразу: «А можна рибку, будь ласка?». Серце – не камінь, а тому пригощає вусатих красенів, які віддячують їй своїм муркотінням. Після таких частувань котики стають красивими й знаходять нових господарів. Їх забирають додому покупці ринку.
Тепер пані Ніна дбає про Рижика. З усіх продавців її він любить найбільше.
«Він щодня чекає мене. Сидить і дивиться на дорогу. Як бачить нашу машину, підбігає до дверки і чекає, коли я вийду. Так лащиться, що аж головою дістає до моєї руки. Я його накормлю рибкою – і він біжить гуляти. Я на нього кажу маленький, Рижик», – розповідає продавчиня.
До Рижика тут звикли всі. Із розмов вдалося дізнатися, що від постійного перебування з людьми в нього з’явилися соціальні звички. Котик їсть тричі на день, а після обіду тривалий час відпочиває. Рижик іде подалі від шуму вулиці, але до 18:30 обов’язково повертається, аби з усіма попрощатися і з’їсти рибину.
Якось два дні пані Ніна не приїздила зі своєю рибною машиною. Бідолаха не знаходив собі місця. Хтось каже, що сумував за жінкою, інші переконані, що дуже хотів риби.
За чотири місяці Рижик став візитною карткою ринку на Довженка. Продавці наливають йому воду, адже розуміють, що після рибних ласощів у нього спрага. А ще тут частують котика молочною продукцією.
Пані Галина, яка продає молочку, теж знайома з Рижиком: «Я йому творожок даю, блінчика приношу, молочко наливаю. Він наїсться риби, то тільки трошки молока вип’є, щоб запити. Хліба і пирога кіт не хоче».
Одна жінка навіть купує в магазині для Рижика курячі шиї і приходить сюди, аби його пригостити. До речі, за реакцією котика на різні продукти можна без експертизи оцінити їх якість. Вусатий красень категорично проти сосисок.
Продавчині пригадують, що раніше Рижик пробував бешкетувати, але залишив свої котячі витівки. Одного разу жінка обслуговувала покупця, а котик скористався її неуважністю: заліз у сумку, витягнув пакет із ковбасою, але попався на гарячому. Більше він такого не робить. Чи то соромно стало, чи призвичаївся до людських правил.
Вдень Рижика ми не знайшли. Якраз о тій порі він відпочивав. Повернулися ближче до вечора і натрапили на героя нашої історії. Рижик якраз доїдав шматочок бутерброду. Коли почув «киць-киць», підняв хвоста й одразу підбіг. Від котика відчувався запах свіжої риби, він ніжно тулився до рук. Рудий і пухнастий красень мало не цілував камеру об’єктиву. Він точно був не голодним. Мабуть, сподівався, що його візьмуть на руки, притулять до себе і занесуть у машину. Потім стукнуть двері, заведеться мотор і йому скажуть: «Їдемо додому! Тепер ти будеш жити у нас».
Очевидно, така мрія є в рудого кота, який поважно походжає по риночку і заглядає в очі перехожих. Продавчині хочуть, аби його хтось забрав. Переконують, що він дуже розумний, добрий і гарний.
На запитання, чи буде ловити миші, жінки відповідають: «Та він такий, що буде. Просто на ринку в нас немає мишей, тому й він їх не ловить».
До речі, саме руді коти приносять у дім щастя і багатство. Мрії здійснюються. Справжнім талісманом оселі може стати Рижик, який живе на риночку, що на вулиці Довженка.
