Відомий у місті підприємець Олександр Рабінович займається бізнесом вже 24 роки. Військовий за фахом, він розпочинав власну справу без досвіду. Каже, що вчитись доводилося на власних помилках. Він впевнений, що у бізнесі, як і в житті, потрібно вміти тримати удар.
Олександр Рабінович – директор ТОВ “Марк” і ТОВ “Візаж”, які спеціалізуються на виробництві металопластикових вікон. Двічі був депутатом Житомирської міської ради, а зараз очолює Житомирський обласний осередок Блоку Петра Порошенка “Солідарність”, допомагає розвивати спорт в місті та постійно займається благодійною діяльністю.
Про політику, свій бізнес, сім\’ю та захоплення Олександр Рабінович розповідає в інтерв\’ю для газети “Субота”.
– Олександре Юхимовичу, Ви двічі були депутатом міської ради, на останніх виборах балотувалися в обласну раду, але не маєте депутатського мандату. Чи не складається враження, що Ви залишилися поза активною політикою?
– Не можу так сказати. Як голова обласної організації Блоку Петра Порошенка “Солідарність”, я залишаюся в політиці і роблю, можливо, навіть більше, ніж депутати. До того ж, стати депутатом для мене не було самоціллю, тож те, що не отримав мандат не стало трагедією. Коли на останніх місцевих виборах я балотувався в обласну раду, то виграв на своєму окрузі, але через систему, за якою проводились останні місцеві вибори, в обласну раду не пройшов. Але від нашої партії потрапило 17 депутатів і це хороший результат.
– Чи маєте Ви зараз можливість впливати на політичні процеси в області?
– Почнемо з того, що у нас в кожній раді є фракції. А те, що мене там фізично немає, не проблема. Звичайно, як голова обласної організації партії, я також є в цьому політичному процесі.
– Як Ви прокоментуєте події в обласній раді 26 вересня? Деякі журналісти вже встигли охрестити зміну влади переворотом.
– Знаєте, я б не називав деякі речі гучними словами типу “переворот”, “захоплення влади”. Вважаю, що це, як мінімум, некоректно. Хто такий голова облради? Це також депутат, який за дорученням колег і завдяки їхній довірі (через процес голосування) здійснює певні повноваження від імені всіх депутатів. Якщо за пані Лабунську, яка до того була головою облради, свого часу проголосували Радикальна партія, “Свобода”, декілька представників “Самопомочі”, то сьогодні вони змінили свою думку і проголосували за іншу людину. Мабуть, їх щось не влаштовувало, а що не влаштовувало, не знаю. З одного боку, звучали гучні заяви про те, що всі хотіли красти, а вона не давала цього робити. Я поза облрадою і дивлюся на ці події з іншого ракурсу, і у мене склалося протилежне враження. Наприклад, як людина, яка сплачує податки, які в тому числі розподіляє і облрада, я не до кінця розумію, чому придбали МРТ дорожче, ніж він має коштувати. Люди дещо відірвалися від реальності і думають, що мільйони дуже легко розподіляються. У бізнесі ми ощадливіше ставимося до коштів, які заробляємо, тому такі речі для мене незрозумілі.
– На першій своїй прес-конференції новий голова обласної ради від БПП Володимир Ширма запевнив, що узурпації влади не буде. Чи справді не виникне така загроза з огляду на те, що він представляє найчисельнішу фракцію облради.
– А що таке узурпація влади? Якщо голова облради від БПП, його перший заступний Сергій Крамаренко – з Радикальної партії, а заступник Максим Вілівчук – від “Свободи”, тоді про що мова? Про узурпацію влади говорила лише одна людина, та, яка, нібито, не давала красти. Більше таких заяв я не чув ні від кого.
– Окрім зміни керівництва в обласній раді, в облдержадміністрації теж буде новий голова. Що ви можете сказати про Ігоря Гундича і які у Вас з ним стосунки взагалі?
– З Ігорем Петровичем я познайомився у 2004 році, коли ми заходили одною командою в міську раду. Потім він став заступником міського голови. На останніх виборах я керував обласним штабом, а він – міським. Хочу сказати, що це людина з фантастичною працездатністю. Якщо він візьметься за роботу, то не відступить. Він завжди іде до перемоги, на шляху до цілі його не зупинити. Для такої посади він має дуже гарні якості. Думаю, ми побачимо його в обласній адміністрації як талановитого керівника.
– На Вашу думку, які проблеми на Житомирщині потребують першочергового вирішення?
– Я думаю, що проблеми в області зараз такі ж, як і в державі. Перше, що при можливості треба зробити, це підвищити добробут людей.
– На рівні області це реально зробити?
– Думаю, що так. Ніхто не заважає нам в окремо взяту область завести інвесторів. Це дозволить підняти зарплату, і в умовах децентралізації місцевий бюджет отримає більше грошей, які можна спрямувати на соціальні потреби. Тож потрібно зробити ставку на стимулювання розвитку бізнесу. Я вважаю, що ця сфера дасть більший результат, ніж політика. У людини в бізнесі є одна мета – заробити гроші. А заробивши їх, бізнес через зарплати та податки вкладає в добробут людей. Інвестиції – це перше.
Далі потрібно, щоб комунальні підприємства також працювали, як бізнес, прибуток від якого іде на потреби громади. Сьогодні люди, які зможуть “витягувати” підприємства, робити їх гіперприбутковими, не підуть працювати на зарплату 3, 4, 5 тисяч гривень. На жаль, спочатку ми створюємо нелогічну систему, а потім вимагаємо від людей виконання нереальних задач. У бізнесі є система заохочення, а в держструктурах це дуже лімітовано. Чиновнику потрібно платити багато, але й вимагати від нього багато. У нас є голова облради, голова ОДА, це їхня робота, і нехай вони самі розставляють пріоритети. Але я впевнений, що якщо підходити розумно до цих питань, то на рівні області зробити можна дуже багато.
– Власники бізнесу не приховують благодійної діяльності. Чи ваш бізнес також соціально відповідальний?
– Благодійність – це тема, яку я, в принципі, не обговорюю. Маю змогу допомогти, то повинен це робити. З того приводу, що бізнес має бути соціально відповідальним, я би хотів показати ще один бік такої відповідальності. Сьогодні бізнес має платити адекватну зарплату, аби працівники могли нормально жити. Зараз у Житомирі склалася ситуація, що є велика проблема з тим, аби взяти потрібних людей на роботу. Коли мені в офіс потрібен був працівник з інженерною освітою, то при живому політехнічному університеті, який щороку випускає таких фахівців, я не міг знайти людини. Це ж саме розповідають інші підприємці. Хочемо ми цього чи ні, але піднімати зарплату повинні. Вимога до бізнесу підвищити зарплату до якогось рівня не спрацює, поки сам ринок не створить для цього умови. Якщо ми не знайдемо потрібного працівника за 10 тисяч гривень, будемо пропонувати 12.
– Розкажіть, будь ласка, про свою сім\’ю.
– У мене дві доньки, між якими 12 років різниці. Старшій – 24, молодшій – 12. Я, дружина і дві наші доньки навчалися у 21-й школі. Молодша й досі там навчається у сьомому класі. Старша донька після школи продовжила освіту в КІМО (Київський інститут міжнародних відносин). А потім закінчила магістратуру в Бостонському університеті за спеціальністю проект-менеджмент. В Америці у неї зараз студентська віза, донька там працює. Дружина з дня заснування фірм “Візаж” і “Марк” працює тут. Вона інженер за фахом і вся технічна частина на підприємстві – це її зона відповідальності. Дружина дуже мріє, аби молодша донька також стала інженером. Але вибір буде за донькою.
– Чи не виникало бажання забрати старшу доньку в свій бізнес?
– Мені, звичайно, хотілося би, щоб вона була не так далеко. Сподіваюсь, що колись так і буде. Наразі вона здобуває свій життєвий досвід та переймає досвід ведення бізнесу в країні, де він на дуже високому рівні. Мене завжди дивувало, що американські фірми ніколи не метушаться і при цьому в них усе виходить. Для мене важливо, щоб донька саме там зрозуміла, як їм це вдається. Вона працює в невеликій компанії, це стартап, який займається розробкою нових антибіотиків. У нас в родині не прийнято тиснути на дітей. Спеціальність донька обирала сама. Десь у 6-му чи 7-му класі вона нам заявила: не думайте, що я піду до вас працювати. Вважаю, вона сама краще розуміє, що їй потрібно.
– Окрім сім\’ї та роботи, у Вас є час на якесь улюблене заняття?
– В теплу пору року з квітня до кінця вересня я займаюся греблею на Тетереві. Свого часу в школі протягом одного року це було моїм захопленням, але потім захворів і покинув. Чотири роки тому ми купили старенькі човни, щоб спробувати, і нам це сподобалося. Влітку разом із другом стараємося щовечора вийти на воду. Проходимо по 6-10 кілометрів. Яким би втомленим не був, але через 15 хвилин на воді ти вже зовсім інша людина. У Житомирі другий рік проходить турнір з веслування на човнах-драконах імені С.Ліміновича, сподіваємося, що цей вид спорту буде відновлений. Тим більше, що у нас для цього природою створені сприятливі умови.
