Довбиська селищна об’єднана територіальна громада має всі шанси стати самодостатньою. Можливості для цього створені і варто лише визначити пріоритети її розвитку та мудро використати наявний потенціал.
Територіальна громада об’єднує селище Довбиш та село Мар’янівка, де проживає 6 тисяч населення. На її території є бюджетоутворюючі підприємства – Довбиський фарфоровий завод та Мар’янівський склозавод. Саме тому, вже з нового року громада сама зможе розпоряджатися податками та визначати, на які потреби потрібно в першу чергу спрямувати кошти.
Об’єктивно можливості та перспективи Довбиської селищної об’єднаної територіальної громади оцінює Володимир Колесник. Він народився у Довбиші, там закінчив школу, а зараз часто приїздить додому, адже у рідному селищі проживають його батьки. Володимир Сергійович, як кажуть, тут свій. Розповідає, що цінує рідний Довбиш за його толерантність, адже там мирно проживають люди різних національностей та релігій.
«Звичайно, в об’єднаній громаді є над чим працювати. Нагальні проблеми можна вирішити, створивши сприятливі умови для майбутнього розвитку. Не варто винаходити щось нове, а достатньо відновити те, що роками руйнувалося і закривалося», – наголошує Володимир Колесник.
Більшість жителів об’єднаної громади – це люди передпенсійного і пенсійного віку. Якщо виникають проблеми зі здоров’ям, не всі можуть поїхати у райцентр, аби пройти хоча б курс крапельниць. Раніше у Довбиші була лікарня, а тепер залишилася лише амбулаторія. У Мар’янівці лікаря взагалі немає. За найближчою допомогою потрібно проїхати 11 кілометрів до Довбиша. Та й самому селищі важко без денного стаціонару. Відтак, у першу чергу потрібно відновити лікарню, адже мова йде про здоров’я 6 тисяч людей.
Якість життя населення Довбиської громади залежить не лише від медицини, а й від води. Вже кілька років поспіль у місцевих водоймах суттєво знижується рівень води, від чого менше її стає у криницях. У Довбиші є артезіанські свердловини та водогін. Попри це, селище потребує встановлення додаткових фільтрів для очищення води та розширення потужностей водогону. Володимир Колесник вивчав закордонний досвід забезпечення чистою водою жителів населених пунктів, які за масштабами прирівнюються до Довбиша. Він стверджує, що просто й ефективно аналогічну проблему вирішили у польському містечку Пйотркув-Трибунальський, де воду беруть із закритих артезіанських свердловин.
Жителі Довбиша скаржаться на стан вулиць. Люди переконані, що більшість дорожньо-транспортних пригод трапляється через незадовільний стан дорожнього покриття. У селищі ніхто не ремонтує розбитих тротуарів, а тому школярам доводиться ходити по проїжджій частині. Не подбали у населеному пункті і про розмітку та дорожні знаки. Більше того, через Довбиш проходить автодорога обласного значення, яку часто використовують для перевезення вантажів. Водії їдуть через населений пункт, не збавляючи швидкості, створюючи до того ж загрозу виникнення аварій. Безпека пішоходів, на жаль, нікого не обходить. Насправді ж великих зусиль для подолання проблеми не потрібно – лише відремонтувати дорогу, тротуар, нанести розмітку, встановити знаки та ввести суворе обмеження для маневрів вантажівок.
Володимир Колесник розповідає, що занедбана будівля колишнього ПТУ в центрі рідного селища хвилює не лише його. Двоповерховий навчальний корпус колишнього училища та п’ятиповерховий гуртожиток вже 16 років не використовуються. Приміщення опустошуються та втрачають свою цінність. Раніше мова йшла про те, аби відновити чи перепрофілювати навчальний заклад, але далі порожніх слів справа не зрушила. Володимир Колесник стверджує, що в першу чергу приміщення потрібно передати в комунальну власність громади. Лише після цього у гуртожитку можна навести лад та надати його під квартири учасникам АТО і багатодітним сім’ям. Якщо докласти зусиль для залучення інвесторів, то і корпус, де вчилися учні, обов’язково знайде свого господаря. Як варіант, у селищі може з’явитися і комунальний готель, бо ж до місцевих пам’яток часто приїздять паломники. Не завадить таке приміщення й для лікарні.
У Довбиші та Мар’янівці є школи, де діти навчаються протягом 11 років. Щоправда, немає там автобусів. Кожна екскурсія чи поїздка на предметні олімпіади та спортивні змагання стає проблемою. Керівництву шкіл доводиться наймати перевізників, аби вчасно довезти дітей. А от школярам із прилеглого до Довбиша с.Наталія щодня треба йти 5 кілометрів, аби не запізнитися на перший урок. Довбиська селищна громада найближчим часом зможе отримати два нові шкільні автобуси і забути про незручності, які накопичувалися роками.
В Україні мало не щотижня змінюються закони або ж з’являються нові. Про такі новації у маленьких містечках та селах дізнаються не одразу, а тому часто виникає плутанина під час оформлення документів. Уникнення юридичних казусів Володимир Колесник бачить шляхом створення центру безкоштовної правової допомоги. Місцевим жителям там все роз’яснять, а молодь заодно отримає роботу і залишиться вдома.
У новій об’єднаній громаді треба подбати про впорядкування території населених пунктів та інвентаризацію земель. Там має функціонувати центр надання адміністративних послуг, що спростить місцевим жителям оформлення багатьох документів. Про виснажливі поїздки у район найближчим часом люди вже забудуть. Більше того, подешевшає приватизація землі, а податки від усіх цих послуг залишатимуться в громаді і вона сама буде ними розпоряджатися.
«Мені боляче за наш Довбиський фарфоровий завод. Із 1,5 тисяч працівників там залишилося лише 70 людей. Він розташований у центрі Довбиша і навколо підприємства розбудовувалася вся інфраструктура селища. Ми не можемо його втратити, адже на Житомирщині, яка колись славилася цінним фарфором, зараз залишився єдиний такий завод у Довбиші», – акцентує Володимир Колесник.
Будинки, які колись швидкими темпами зводили для працівників заводу, зараз потребують капітального ремонту та утеплення. На фоні високих тарифів тепло із них просто просочується через кожну щілинку. Зробити оселю затишною не кожному по кишені, а от всій об’єднаній громаді це під силу. У Європі вже давно подають свої проекти по утепленню житла, модернізації місцевої інфраструктури на розгляд поважних організацій, які все вивчають і для найкращих варіантів виділяють кошти для їх втілення у життя. За кордоном таку практику називають грантами.
Володимир Колесник впевнений, що Довбиська громада продемонструє свою ефективну діяльність та буде мотивувати навколишні села приєднатися, аби спільно працювати для кожного жителя.