Новий Виборчий кодекс запровадив закриті виборчі списки, імперативний мандат для депутатів, та ще і змінив правила гри за 100 днів до дня голосування. Проте, навіть із таким законом можна іти на вибори і перемагати.
Перше – треба вибрати партійний “дах”. Якщо навіть місцевий активіст має купу досягнень у громаді та шалений особистий рейтинг, мандат депутата він може отримати лише під прапором прохідної партії. Те ж саме стосується місцевих еліт – треба розкладати кандидатів у брендовані політичні кошики. Самовисуванці залишаються лише у громадах із населенням менше 10 тисяч виборців, а таких у нас зовсім мало.
У виборі партійної франшизи потрібно зважати на рейтинг партії на обраній території, ціну питання та перспективу партійного терору в майбутньому. Центральні партії в цьому плані не найбільш вигідний варіант. Це як правило дорого, пафосно, і потім потребує участі у не завжди пристойних флеш-мобах. Залежно від центральнопартійних планів, від фракцій у місцевих радах вимагають голосувати постанови за чи проти вступу до НАТО, на підтримку чи в протест проти ініціатив поточного Президента, возити до Києва активістів для участі у заходах, які не завжди є ідеологічними. За відмову чи формалістський підхід – тепер будуть відбирати мандат депутата і заводити нових, наляканих прецедентом депутатів.
У багатьох регіонах досить високий рейтинг мають місцеві партії, які як правило очолюють мери обласних центрів чи популярні політики. Прогнозовано, в Чернігівській області в багатьох містах з\’явилися осередки партії “Рідний дім”, і осередки ці планують стати опорою міських голів у відповідних містах. Лідер рейтингів у Харківській області – “команда Кернеса”, яка матиме фракції не лише у міській раді обласного центру. Для кандидатів, які обмежують свої інтереси лише місцевою політикою і не потребують лобі в центрі – нормальний варіант.
Грамотну систему роботи пропонує партія “За майбутнє”, і це вже не регіональний проект, а всеукраїнська мережа. Опорою партії в кожній області стали місцеві політики, які або входять до партійної групи у Раді, або не змогли виграти вибори у 2019, проте мають високий авторитет у своїх регіонах. На фоні щоденних проколів недосвідчених “нових облич” росте запит на досвідчених професіоналів, і таким чином регіональні політики зможуть провести за собою сотні депутатів у місцеві ради.
Нову виборчу систему для краси назвали “відкритими списками”, проте політично вона такою не є. І не лише тому, що кандидату потрібно набрати 25% виборчої квоти для просування у регіональному списку. Насправді, всі наші партії є структурами жорстко ієрархічними, і внутрішньопартійну конкуренцію допускати не збираються. Всіх кандидатів одразу ділитимуть на категорії: “прохідні”, “запасні” та “масовка”. На момент висування партії приблизно знатимуть свої електоральні перспективи по кожному округу, і тому прохідні кандидати будуть розставлені на правильні місця. Ну а запасні – на межі проходження. Виборчі списки у округах – це те, що бачитимуть виборці у бюлетені, проте головне насправді – це закритий загальноміський список, той, який висуватиме партійна конференція. Саме верхівка цього списку і отримає мандати. Ну і їх же закріплять першими номерами у округах. Будуть ситуації, коли партія не отримає жодного мандату в округах, але сформує фракцію в раді. Приклад: у Київраді 120 мандатів. Партія набирає 5,2% голосів і приблизно порівну в кожному окрузі. Виборча квота приблизно 8 тисяч голосів, а партія бере по 5 тисяч в окрузі. Але в Київраді вона отримує 7 мандатів і формує фракцію, із семи перших кандидатів у загальнокиївському списку. Отже, претенденти на мандати при переговорах із партійними вождями повинні обговорювати не лише свій округ і номер, але і високе місце в загальноміському списку.
Щоб не допустити внутрішньопартійної конкуренції, кандидати із хвоста списку – це повинні бути друзі і підлеглі основного кандидата, і вони не повинні ні в якому разі агітувати за себе, лише за партійний бренд. Виборцям взагалі можна розказувати: “система складна, на морочтеся з номерами кандидатів, галочка за партію – і достатньо”. Тим більше що після зниження застави бюлетені виявляться дуже довгими, а штрифт на них – мінімальним. Основні прохідні кандидати можуть звичайно згадувати і своє прізвище в агітації, проте це лише підтвердить вибір партією їх кандидатур у прохідну частину списку.
Якщо для проходження 5% партії не вистачає виборців, можна їх привезти з сусідньої громади. Зараз процедура зміни виборчої адреси максимально спрощена. Це з одного боку стало перемогою для політичних прав ВПО та мобільних громадян, з іншого – створює ризики політичного туризму. Європейські стандарти дозволяють голосувати на місцевих виборах членам громади, які там живуть кілька років і сплачують місцеві податки. В такому разі в деяких країнах можуть навіть голосувати на місцевих виборах громадяни інших країн – членів ЄС.
То ж які перспективи є в такій системі у потенційних кандидатів? Знайти правильну партію, отримати прохідне місце, провести кампанію за бренд партії та займатися в раді місцевими проблемами. Цікавим результатом плану парламентських партій по монополізації свого впливу на вибори стане об\’єднання місцевих еліт у регіональні та мережеві проекти, і тоді втримати монополію на парламент на наступних виборах Верховної Ради “велика четвірка” вже не зможе.
