Місцеві вибори на Житомирщині потроху стають історією, переможці готуються до розподілу посад під час перших сесій, а переможеним доводиться ще раз повернутися до питання про причини поразки. У Житомирі минула виборча кампанія була млявою, короткочасною і жоден із кандидатів у депутати не запропонував чогось такого, про що житомиряни згадували б хоча б ще рік чи два. Адже були у Житомирі вибори, коли людям обіцяли аеропорти у Озерному та Смоківці, коли виборці насправді очікували у місті появу трьох тисяч робочих місць, а воду у Житомирі з якогось дива збиралися порівнювати із водою у Сеулі. Все це – результати виборчих кампаній. Але- минулих. Цьогорічна кампанія обійшлася без обіцянок , без гасел із «великою метою». Все відбулося якось прозаїчно і тихо. Хоча..
Найбільшої конкуренції на виборах у Житомирі очікували у змаганнях на посаду мера міста. І хоча багато хто наперед прогнозував легку перемогу Сергія Сухомлина , більшість городян все ж таки сподівалися на появу хоча б ще одного гідного конкурента. Про те, що перший номер опозиційної партії «За життя» Наталія Леонченко не зможе (і не захоче) боротися із Сергієм Сухомлиним по справжньому і на повну потугу, було відомо ще задовго до виборів. Так само оцінювалися шанси ще однієї депутатки Житомирської міськради Любові Цимбалюк. Після поразки на виборах до Верховної Ради у липні 2019-го Любов Володимирівна так і не змогла набратися нових сил і завчасно зрозуміла, що із Сухомлиним змагатися на рівних, як це було п’ять років тому, у неї не вийде. Певну інтригу на виборах житомирського міського голови внесла партія «Слуга народу», яка просто змушена була шукати свого кандидата для достойної конкуренції в обласному центрі. Пошуки велися неквапливо, оскільки на обласному рівні у Житомирі партія влади ніяк не могла визначитися із персональним складом своїх керівників. Лише за три місяці до старту виборів Житомирська обласна організації «слуг» визначилася зі своїм керівником. І лише тоді справа дійшла до питання , кого ж партія «Слуга народу» буде рекомендувати кандидатом на посаду міського голови у Житомирі? Вибір впав на ректора «Житомирської політехніки» Віктора Євдокимова.
Спочатку у це важко було повірити. Адже ще у лютому 2020-го року Віктор Євдокимов очолив обласну партійну організацію «Нашого краю». Звісно ж, із розрахунком могутнього походу на вибори до місцевих рад. Хтозна, чи думав у лютому ректор «Житомирської політехніки» про посаду мера Житомира? Якщо навіть і так, то треба було одразу починати діяти. Формувати команду однодумців, шукати людей для потужного виборчого штабу. Зрештою рецепт перемоги над Сухомлиним був простим і зрозумілим для кожного, хто хоча б раз чи два займався організацією та проведенням виборчої кампанії. У Сергія Сухомлина, як кандидата на посаду мера Житомира, цьогоріч було найбільше грошей і «тягатися» із ним було важко. Але у нього, як у діючого міського голови, було аж занадто багато помилок, недоліків і навіть справжніх провалів у роботі. Житомиряни про це знали, але їм про це треба було гучно і потужно нагадати. Робити це повинні були штаби партії «Слуга народу», весь партійний актив і особливо – виборчий штаб Віктора Євдокимова. Так, ректор, професор і доктор наук мав би донести житомирянам хоча б кілька гасел та меседжів про ті зміни, а також – про ті завдання та проблеми, які він бачить і які він обов ‘язково вирішить у Житомирі.
Але цього не сталося. Команда Віктора Євдокимова щось там намагалася розповісти житомирянам про успіхи «Житомирської політехніки», які сталися виключно завдяки організаторським здібностям ректора цього вузу. Але ж Житомир – не вузівське містечко. Віктор Євдокимов і його виборчий штаб наче забулися, що це місто із масштабними комунальними «болячками», де ледь не щодня щезає вода у квартирах городян, де панує хаос у прибиранні та благоустрої, де відсутнє будь-яке архітектурне бачення майбутнього міста, а все життя житомирян скупчене на базарах, бутіках та маркетах, які щороку приростають як у центрі, так і на окраїнах Житомира. «Слуги» начебто цього не розуміли, чи не помічали. Власне кажучи, навіть вузівського потенціалу для ректора, як кандидата на посаду мера Житомира, вистачило б, аби дійти до кожної родини житомирян. Так, у С.І.Сухомлина була «сітка» прихильників, яка давно сформована, і, як кажуть рибаки, гарно прикормлена. Але «сітка» спроможна додати два-три, від сили – п’ять відсотків переваги у для кандидата, який її утримує, організовує і мобілізує на виборах. Віктор Євдокимов мав би про це знати. До того ж, на його стороні і у його активі мала бути команда нардепа Герасименка, який торік став у Житомирі переможцем на парламентських виборах. Але ж усім було відомо, що Ігор Герасименко із самого початку своєї депутатської кар’єри мав тісні стосунки із мером Житомира Сергієм Сухомлиним.
Отож Віктор Євдокимов мав би сподіватися більше на свої сили та ресурси. Навіть студентсько-викладацький актив міг би зіграти визначальну роль для перемоги свого ректора. А якщо врахувати, що ректор «Житомирської політехніки» був кліриком Анастасіївського монастиря, який користується у громади міста не те що авторитетом, а насправді гарною славою, то неважко було б здогадатися, який важливий ресурс міг використати Віктор Євдокимов на виборах житомирського міського голови. Але з певних причин цього не сталося. Чи то владика Никодим так і не захотів втрачати прихильність Сергія Сухомлина , чи взагалі залучення пастви вірян Української православної церкви Московського патріархату до числа прихильників Віктора Євдокимова не входило до завдань його виборчого штабу. Ось такі резерви і невикористаний потенціал втрачав і зрештою втратив на виборах Віктор Євдокимов. Натомість його могутня рекламна кампанія, підтримка партійного керівництва і навіть приїзд Президента України Володимира Зеленського не змогли компенсувати ті недоліки, про які було зазначено вище.
Зрештою ще про одну річ варто зауважити. Команда Віктора Євдокимова виявилася слабкою ще й у морально-психологічному сенсі. Адже, як тільки суперники Євдокимова застосували давно відому технологію із оприлюдненням переможної для Сергія Сухомлина соціології, так штаб Віктора Євдокимова і скис, або принаймні послабив свій, і до того слабкий тиск на конкурента. Варто зауважити, що відповідальність за поразку Віктора Євдокимова на виборах житомирського міського голови варто порівну розділити власне між найближчою до нього командою прихильників і штабістів та керівництвом обласної та міської організації партії «Слуга народу». Іноді складалося враження, що похід ректора «Житомирської політехніки» на вибори був такою собі прогулянкою для того, щоб показати присутність у Житомирі партії «Слуга народу». Наголошуємо: лише присутність, але не силу і міцність її рядів та кадрового потенціалу. Ну, і цілком логічним виглядає результат змагань на виборах мера Житомира. Хоча, якщо чесно та відверто, то Євдокимов і «команда» цілком були спроможними на те, щоб доля посади житомирського міського голови вирішувалася вже у другому турі виборів. Але сталося так, як сталося. І тепер Віктору Євдокимову доведеться вчитися заново багатьом премудростям місцевої політики вже у стінах Житомирської міської рад, куди він потрапив вже як депутат. Часу для цього у нього буде вдосталь і аби надолужити прогаяне, варто мати хоча б бажання.
