— Після жахливого нічного нападу на нашу оселю, під час якого бандити застрелили мого батька, а я отримав сім кульових поранень, довго лікувався, не міг працювати, — говорить підприємець, рекордсмен України з поїдання сала на швидкість 45-річний Михайло Киденько з села Велицьк Ковельського району Волинcької області. — Але тепер поступово разом з мамою і сестрою (я, до речі, ще не одружений) відновлюю сімейний бізнес з приготування сала за давніми і нашими авторськими рецептами та виготовлення ковбас.

«Для сімейного виробництва вигодовуємо 10 свиней і 20 баранів»

— Михайле, скільки у вашому асортименті сортів сала?

— Рахуйте: солене, перчене, з часником, копчене, печене, мариноване… А ковбас — п’ять сортів. Серед них в’ялена, яку робимо за технологією приготування мацика — традиційного поліського м’ясного делікатесу, що його останнім часом стали називати українським хамоном. Така ковбаска декілька місяців витримується на горищі. Коли вона готова, її можна зберігати дуже довго — до півтора року. В одному з сортів ковбаси змішуємо свинину, яловичину й баранину. Тварин на м’ясо вирощуємо самі — зараз вигодовуємо 10 свиней та 20 баранів. До того, як на нас напали бандити, ми й по 20 свиней тримали.

— Для приготування сала й виробництва ковбас облаштували цех?

— Поки що такої необхідності немає — вистачає кухні в нашій хаті. Справа в тім, що виробництво в нас сімейне, не промислове. Все, що виробляємо на продаж, реалізуємо у власній крамниці в селі.

Моє життя так склалося, що я 15 років пропрацював у колгоспі бригадиром. Після того наша родина відкрила магазин з широким асортиментом товарів. А згодом ми стали там продавати сало та ковбаси сімейного (як зараз кажуть, крафтового) виробництва.

Приладдя використовуємо старовинне, з дерева. Сало засолюємо в чималій дубовій бодні (діжці), якій вже понад 80 років. Для приготування ковбас задіяли ночви (дерев'яне корито), що слугувало ще моїй бабці. Від неї і частина рецептів, за якими готуємо нашу крафтову продукцію.

Шматок сала, засоленого за особливим рецептом, свіжий чорний хліб, зубчик часнику... Що може бути смачніше для українця?

— Скільки часу триває засолка сала?

— Два тижні. Після того дістаємо його з бодні та додаємо усіляких спецій. То й маємо солоне сало з різними смаками. А коптимо сало на дровах. Жодної «хімії» не використовуємо — все тільки натуральне.

«Після того як на змаганнях з’їв кіло сала, закусив його бутербродами»

— З яким результатом ви стали рекордсменом України з поїдання сала на швидкість?

— Рекорди в номінації «Поїдання кілограма сала на швидкість» я встановлював тричі. Останній з них — 8 хвилин 52 секунди. Цей результат нікому ще не вдалося перевершити. Вперше в змаганнях по поїданню сала на швидкість я взяв участь в 2009 році. Сталося це завдяки випадку. Коли ми з батьком поверталися машиною з базару в Хмельницькому, почули по радіо оголошення про те, що в Луцьку відбудеться конкурс з поїдання сала. Хто хоче взяти в ньому участь, телефонуйте за таким-то номером. Я зателефонував. Дівчина, що взяла слухавку, чомусь спитала, чи я, бува, не гладкий? «Не такий, щоб дуже, але кіло сала з’їм», — відповів їй.

В тому конкурсі брали участь 15 чоловік. Під час змагань до столиків виходили по три учасники і намагалися якомога швидше впоратись з кілограмом сала. Можна було їсти його з хлібом, часником, цибулею, запивати водою. Але я брав тільки сало.


— Воно було солоне?

— Ні. Ум’яти кіло солоного значно легше. Але нам завдання ускладнили — дали «живе».

Попередній рекорд становив 22 хвилини 10 секунд. Я його перевершив — впорався за 16 хвилин 14 секунд.

— Ви якось готувалися до виступу? Можливо, добу перед ним не їли, промивали стравохід?

— Ні, нічого такого не робив.

— Як почувалися після того, як з’їли кілограм сала?

— Цілком нормально, настрій був піднесений. Інша річ, що зразу ж після цього випив чарку горілки, щоб сало краще перетравилося. До речі, я тоді ще й бутербродами все це закусив.

— Їсте сало щодня?

— Так, бо я його дуже люблю. Мама каже, що коли був малий (навіть у два рочки), відмовлявся їсти борщ без сала. «Скибочку сальця, а за нею ложку борщику — оце так тебе годувала», — згадує мама.

— Нагородили за рекорд?

— Так, хоча скажу вам щиро, я на це зовсім не сподівався. Нагородою стала путівка на відпочинок до Єгипту та смажене порося. Наступного року я знову взяв участь у змаганнях по поїданню сала на швидкість й зумів побити свій рекорд — впорався з кілограмом «національного продукту» за 15 хвилин 55 секунд. За це отримав тур Словаччиною, Австрією та Угорщиною. А потім сталося так, що на одному зі свят колишній губернатор Волинської області (на жаль, вже покійний) Борис Петрович Климчук запросив мене виступити зі сцени перед людьми. Тоді я публічно пообіцяв встановити новий рекорд. І мені це вдалося — на третьому конкурсі з’їв кіло сала за 8 хвилин 52 секунди. Тоді призом став тур вісьмома країнами північної Європи: Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією, Швецією, Данією, Німеччиною та Польщею. Вражень від цієї подорожі було ціле море. Наприклад, нашій туристичній групі пощастило побачити святкування дня народження королеви Швеції Сільвії Ренати Зоммерлат. В той день оркестр почесної варти грав верхи на конях, палили гармати…

Після того я своїм коштом став подорожувати за кордон — в Ізраїль, Туреччину… І кожного разу брав у дорогу сало. Траплялося, що провозив його через кордон, схованим в черевиках. Всі, кого частував (а це були навіть мусульмани) казали, що воно винятково смачне.

Як я встановив рекорд втретє, конкурсів з поїдання сала в Луцьку не проводили. Моє досягнення досі ніхто не перевершив.

— Поліція знайшла злодіїв, що вдерлися в вашу домівку?

— Наче одного арештувала. А бандитів було четверо. Вони залізли до нас у хату весною 2019 року, напередодні Великодня. Собаки ми тоді не мали, тож попередити, що на подвір’ї непрохані гості, було нікому. Певно, злочинці діяли по наводці, бо вдерлися в оселю в ніч з четверга на п’ятницю. Зазвичай, в такий час нас не було вдома — їздили на закупи. А саме того разу залишилися. Думаю, бандити це збагнули ще на вулиці, адже в коридорі горіло світло, а у вітальні працював телевізор. І все одно вдерлися в хату. Злочинці накинули мені на шию ланцюг, але на допомогу прибіг батько. Нападники, думаю, сподівалися, що ми перелякаємося й виконаємо все, що вони звелять. То було їх помилкою, бо ми боронилися з усіх сил. На жаль, сили були не рівні, тим більше, що злодії мали зброю. Батька вони застрелили з пістолета. В мене випустили сім куль — в голову, груди, ногу. Стріляли з бойових та травматичних пістолетів. Куля з травматичного влучила мені в голову. Лікарям вдалось її витягти. Я дивом залишився живий. Нас бандити не здолали — кинулися навтьоки. Але що з того — батька не повернеш. Немає таких слів, щоб передати, як його жаль.