Ніким непрошена зима,
неспішна, навстріч в білім платті…
Я листопадила дарма –
цей колір не з її багаття.
Охрипли двері невпізнань.
Безруко загубились кроки.
Мою розхристану багрянь
крадуть приручені сороки.
Я вийду з ночі повидну́,
як воскресатимуть дзвінниці.
І ця драбина в глибину –
уже давно не таємниця.
І так захочеться весни
в ребристих сутінках осердя,
аби по інший бік зими
не грівся цей мороз під серцем.
Вірш: Світлана Сащук
Читає: Марія Гончар
