Мабуть, не знайдеться серед наших читачів того, хто б не чув про Лесю Українку. А серед тих, хто чув, добра частина скаже: «Та це ж наша поетеса-землячка! У селі Колодяжному є її музей». А хто ще пам’ятає шкільну програму, то неодмінно пригадає «Лісову пісню», чиї Лукаш та Мавка колись могли бродити біля озера Нечимного.
Одне слово, творчість Лесі Українки ми бодай крупинками, але знаємо (хоча написала вона більше як сотню віршів, десятки драматичних і прозових творів). А от про особисте життя Лесі Українки у школі, як правило, мало розповідають. І дарма. Бо коли пізнаєш душевний та фізичний стан, у якому поет народжує твори, то сприймаєш їх не лише як творчість, а як сповідь.
Про дитячі роки Лариси Косач (таким є справжнє ім’я письменниці) особливо багато знають жителі Житомирщини та Волині. Бо в Новограді-Волинському Лариса народилася. А в Колодяжному та Луцьку минало її дитинство.
До п’ятого класу Лариса не ходила до школи. Вона навчалася за індивідуальною програмою, що склала мама – письменниця Ольга Драгоманова-Косач (жінка не хотіла «російського впливу» на своїх шістьох дітей). У результаті такого індивідуального підходу Леся володіла грецькою, німецькою, латиною, болгарською, польською, італійською мовами, а французьку знала навіть краще за російську.
Саме в Луцьку Лариса Косач на Водохреще, споглядаючи за освяченням води, промочила на Стиру ноги, застудилася і захворіла на туберкульоз кісток. Важка хвороба перекреслила мрію дівчинки стати відомою піаністкою. А біль, що не давав спати, спонукав Ларису взятися за перо.
Починаючи з 12-річного віку й наступні 30 літ Леся боролася з туберкульозом. Перенесла не одну операцію. Та хвороба не відступала. Спершу вона уразила кістки, потім легені, врешті нирки.
У пошуках рятунку Лариса Косач де тільки та як не лікувалася. У Колодяжному, наприклад, у неї на даху будинку був свій міні пляж із піском, де вона приймала сонячні ванни. Цілющим повітрям Карпат та Італії вона лікувала туберкульоз легенів. Тривалий час жила в Єгипті, чий сухий клімат полегшував стан хворої жінки. А останні дні життя провела в Грузії.
Далеко не простим було й особисте життя Лариси Косач. Серед мужчин, які зайняли місце в її серці, були офіційний чоловік Климент Квітка, білоруський активіст Сергій Мержинський, грузинський серцеїд Нестор Гамбарашвілі. Однак першим коханням став Максим Славінський. На три роки старший Максим підкорив 15-річну Лесю тим, що теж захоплювався творчістю поета Генріха Гейне. Втім, ці почуття з часом переросли в дружбу.
Через дев’ять років Леся закохалася в Нестора Гамбарашвілі. Хлопець тоді винаймав кімнату в їхньому будинку. Леся давала йому уроки французької, а він її навчав грузинської. Із боку Лесі це були глибокі почуття. Можливо, навіть із планами на одруження. Та коли Леся поїхала на лікування до Ялти, Нестор, нічого не пояснивши, одружився з багатійкою. І коли Леся дізналася про це з листа матері, дуже страждала.
Втім, за іронією долі саме Ялта подарувала Ларисі знайомство з чоловіком, який став чи не найбільшим коханням її життя, – Сергієм Мержинським.
Останнього Лариса так кохала, що навіть коли він захворів на відкриту форму туберкульозу легенів, вона до самої його смерті доглядала, періодично приїжджаючи до Мінська. Ба більше – Леся страждала через своє нерозділене почуття. Бо 31-річний Сергій кохав іншу, в останні миті свого життя диктував Лесі лист до своєї коханої. І Леся мовчки виконувала його останню волю, аби потім, після похорону, поїхати з підірваним здоров’ям до Італії лікувати вже у себе туберкульоз легенів.
Через шість років після смерті Мержинського Леся вийшла заміж за музикознавця Климента Квітку. Із чоловіком, на дев’ять років молодшим, 36-річну Лесю поєднувала щира та глибока дружба.
Спершу їх поєднав інтерес до народних пісень. Коли стало відомо, що Климент захворів на туберкульоз, Лариса повезла його на лікування до Криму. І там вони – без рідних та друзів – одружилися.
Ларисині батьки були не в захваті від цього шлюбу. Адже Климент, працюючи юристом, заробляв небагато, а мусив утримувати своїх рідних. Леся ж, розуміючи скрутне фінансове становище чоловіка, не претендувала на його заробітки. А тут іще лікування потребувало чимало затрат.
Аби допомогти молодому подружжю, батько Лесі Українки продав будинок, записаний на Лесю, та вручив доньці із зятем усі вторговані кошти. Втім, і ці гроші швидко розійшлися. Відтак Лесина мама, Олена Пчілка, навіть звинуватила зятя в тому, що він одружився з Лесею через гроші Косачів. Але чи так воно було – ніхто не знає. Зате відомо, що Климент усі роки подружнього життя ревнував Лесю до вже покійного Мержинського. Коли Леся в серпні 1913-го помирала на грузинському курорті Сурамі (неподалік Боржомі), поруч із нею були мама та чоловік Климент. Коли Лесі не стало, 33-річний удівець уже не збирався одружуватися, вважаючи себе надто старим. І аж через 32 роки його серце підкорила 25-літня піаністка Галина Кащеєва, котра, як і Леся Українка, прожила всього 42 роки.
…«Ні, я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає», – казала Леся Українка устами Мавки з «Лісової пісні». І саме та любов, «що не вмирає», мабуть, і спонукала зрадника-грузина Нестора Гамбарашвілі через багато літ приїхати на могилу Лесі й гірко заплакати. Бо він, як і Лукаш із «Лісової пісні», відкинув щирі почуття колись закоханої дівчини, на заміну отримавши лише тлінні гроші.
