У свіжому звіті, які щотижня надсилають працівники Житомирської ОДА до Офісу Президента України (замітьте, не до Кабміну) знайдено новий недолік. Якщо точніше – цілий «прокол». На Житомирщині із поля зору обласної влади повністю випав День памяті жертв Голокосту. 27 січня на всіх календарях, на полях «УКР.НЕТ», куди щоденно «заходять» помічники та заступники губернатора Віталія Бунечка, було розмщене «нагадування» про міжнародний День памяті жертв Голокосту. Але ні у Житомирі (і навіть не у Бердичеві!) про цей ДЕНЬ пам’ ті ніхто навіть не заїкнувся..
Що сталося? Забудькувата амнезія? Пофігізм чи елементарна втома від безкінечних покладань квітів та виконання Гімну України вголос і назагал? Ніхто точно не знає, але служба має бути службою – тим паче, що за 50, 70 чи навіть за 85 тисяч гривень на місяць (зарплати губернатора та його «замів») можна і постояти струнко, і поспівати Державний Гімн навіть по двічі за день.
27 січня 2022-го року у Житомирі ніхто про День памяті жертв Голокосту не згадав. І це при тому, що у самісінькому центрі Житомира із вересня 1941 по лютий 1942-го року існувало гетто для 8-ми тисяч євреїв, звідкіля їх і повезли на місце страти під селом Іванівкою. Якраз тут, у «довжицькому лісі» і сьогодні спочивають маже 10 тисяч страчених нацистами житомирських євреїв. Чому про це у Житомирі так неохоче і так нечасто згадують?
Можливо тому, що радянський режим і комуністична влада насправді можуть вважатися асистентами злочинів окупаційного гітлерівського «порядку»?
Адже усім відомо, що евакуація партгоспактиву і членів сімей керівників Житомирської області розпочалася у Житомирі ще 26 червня 1941 року. Тобто за 14 днів до вступу частин вермахту до Житомира. І за цей час і євреїв точно можна було відправити у глибший радянський тил. Але ні! У тил радянські вожді поспішали відправити худобу і членів партії, а євреїв залишали по суті на поталу окупантам. Ще одна причина, через яку День памяті жертв Голокосту відзначають мляво, або ж соромязливо «пропускають» геть , це – обставини та деякі особливості роботи окупаційної влади у Житомирі , починаючи із серпня 1941-го року. Адже всі знають, що разом із гітлерівцями до наведення чи підтримання «нового порядку» долучилася і українська поліція. У її ряди, до речі, вступило чимало колишніх комсомольців, яких у Житомирі люди знали , як то кажуть, « в ліцо». Але є ще одна «деталь», про яку практично не згадують. Стосується вона порядків усередині єврейського гетто. Там існувала своя система «місцевого самоврядування» і навіть своя поліція. Про це чомусь не прийнято говорити ще із радянських часів, а серед євреїв і досі побутує думка, що найбільше допомагали гітлерівцям знищувати єврейське населення саме українські поліцаї.
Ось така інформаційна ситуація і політика памяті, замішана на замовчуванні і декларативно – епізодичному відзначенні трагічних подій Голокосту, і досі зберігається у тому вигляді, у якому її сформували ще партійно – радянські агітатори та пропагандисти. Нинішня, начебто вже українська влада, на такі календарні «дрібнички», як День памяті жертв Голокосту також воліє не зважати. Хтозна, чому на це не звертають уваги у Києві? У тому ж таки Офісі Президента України? Чи й там про пам\’ять жертв Голокосту також забули?
