Як тільки в Україні 24 лютого 2022-го року впали перші російські ракети, стало зрозуміло, що війна, яку путінська росія намагалися нам нав’язати у 2014-му році, тепер розгортається у куди більших масштабах.
Згадалося декілька розмов із капітаном Збройних сил України Валерієм Онопрінком, який упродовж двох років перебував на передньому краї так званої лінії розмежування у районі АТО /ООС. Після завершення свого двохрічного «відрядження» у складі батальйону «Донбас» Валерій Онопрієнко миттєво в ключився у вир суспільного життя Житомира і восени 2020-го його було обрано депутатом Житомирської облради. Хтозна, чи думав Валерій Васильович про те, що зовсім скоро, на початку 2022-го, знову доведеться одягати військовий однострій, а каска та автомат знову стануть для нього звичним елементом військового побуту.
Сьогодні Валерій Онопрієнко перебуває у лавах одного із батальйонів територіальної оборони, сформованих у Житомирі. Зрозуміло, створений місяць тому підрозділ потребує належного злагодження, якнайшвидшої реанімації багатьох навичок військової справи у тих, хто мав стосунок до військової служби раніше. Навчання, екіпірування бійців батальйону територіальної оборони має нині надважливе значення для майбутніх сутичок із ворогом, який не полишає задумів загарбати і по суті – знищити Україну, як суверенну, незалежну державу. Про те, як відбуваються приготування підрозділу територіальної оборони ми й вирішили поговорити із В.В.Онопрієнком.
– Можна говорити багато, а краще – суто по військовому: навчання дуже інтенсивне, умови – найсуворіші, адже військова справа, до того ж в умовах жорстокого збройного протистояння, не терпить фальші чи халтури, – каже Валерій Онопрієнко. – Ціна слабинки у підготовленості бійця – його здоров ‘я і життя. Але мотивація, настрій фактично в усіх наших бійців – оптимістичний. Причому, цей оптимізм грунтується на тотально присутньому переконанні, що ми – на своїй землі і ніхто нас не здатний поневолити. Ніхто із чужинців не має права нам вказувати чи нас вчити, як нам жити. Сила частини територіальної оборони у тому, що тут, поряд із молодими людьми у віці 25 чи 30 років, чимало тих, хто має 45 і навіть 50 років. Люди, як то кажуть, вже бачили життя і розуміють багато речей без вказівок чи нагадувань. Дисципліна у нас грунтується на взаєморозумінні, усвідомленні значимості тієї справи , задля якої ми взяли до рук зброю.
– Валерію Васильовичу, ви, як фаховий військовий із потужним послужним списком і що найголовніше – бойовим досвідом, хвилюєтесь за своїх товаришів, які сьогодні стали вашими новими бойовими побратимами.
– Якщо коротко і точно, то так – відчуваю відповідальність. Як ви знаєте, на війні я не вперше, тому не з чужого голосу знаю, що хвилювання у окопі чи бліндажі – річ шкідлива. Тут слід бути максимально уважним, не втрачати здатності холодного розуму, але найголовніше – чути і розуміти вказівки командира. Якщо органічно поєднати вище наведені вимоги до військового, тоді й зявляється відчуття ліктя сусіда-побратима.
– До речі, ви зазначили, що люди у батальйоні територіальної оборони зібралися із неабияким життєвим досвідом. Наскільки важко запровадити у такому товаристві сувору дисципліну?
– Життєвий досвід, життєва мудрість – це здатність і вміння зосередитись і не відволікатись. У бойовій обстановці – річ чи не найголовніша. Тому вже зараз відчуваю, що рівень підготовленості батальйону зростає прямо на очах. Хоча, як у всьому, військовий підрозділ показує свій рівень у бойовій обстановці чи під час виконання певного завдання. Не можу точно передбачити, коли ми зустрінемось із ворогом у безпосередньому контакті, але хлопці до цього готові. Якщо врахувати зрушення на краще у нашому військовому оснащенні, то тут позитив найочевидніший.
– Валерію Васильовичу, ваш недавній, трирічної давності бойовий досвід служби у батальйоні «Донбас» на сході України сьогодні став у нагоді?
– Відповідь однозначна – став. Будь який досвід на війні – на вагу золота. Тим паче – у складі батальону «Донбас», який наводив свого часу на ворога неабиякий жах. До речі, сьогодні чимало ветеранів батальйону «Донбас», керують підрозділами територіальної оборони у різних областях України і практично на усіх фронтах чи напрямках нашого протистояння із ворогом. Дехто вже встиг відзначитися очевидними і значимими успіхами. Так, що за «Донбас» приємно згадувати, приємно чути ну, і нагадати противнику курс до нашого кордону хотілося б якомога швидше та переконливіше. Як то кажуть – щоб навпростець! Тим паче, що ми маємо для цього дуже потужні аргументи, які готові продемонструвати і застосувати. Навіть – якщо завтра, або ж у будь – яку мить!
