Після зустрічі із керівниками медичних закладів та установ Житомирщини голова Житомирської обласної ради Володимир Федоренко погодився розповісти про те, чим живе Житомирщина вже на 41-й день від початку агресії російських військ.
– Сьогодні одне із найбільших і найзнаковіших свят – День Благовіщення, яке зазвичай символізує весняне оновлення, очищення та передує святу Великодня. Для землеробів це ще й знаковий день, після якого розпочинаються масові роботи у полі, – говорить Володимир Федоренко .
– Цьогорічне Благовіщення для нас всуціль військове. Україна веде визвольну і насправді священну війну за право бути незалежною, самостійною і суверенною державою. Можливо трохи несподівано, але ми всі разом опинилися у ситуації смертельного двобою із неймовірно жорстоким ворогом, який, не ховаючи своїх підлих намірів, відверто, нахабно і цинічно проголошує своє завдання – знищити Україну та українців. Російські «вожді» спочатку ховали свої наміри за термін з «остаточного вирішення українського питання», але сьогодні у росії, у підрозділах кацапського війська, питання про знищення українців постало на повний зріст. Із цього приводу у найголовніших, цілком офіційних російських виданнях, з ‘явилися конкретні статті – настанови про те, що «россия должна сделать с Украиной». Тому ми свідомі того, що головне завдання кожного із нас – це захист, оборона нашої країни від найбільшого її ворога – путінської росії. Тому всі наші сили, наші ресурси, наші бажання і воля підпорядковані зараз головному – максимальній мобілізації наших сил на оборону України.
– Володимире Іллічу, як голові Житомирської облради, вам доводиться щодня бувати у різних «точках» та регіонах Житомирщини. Як громади області живуть в умовах війни?
– Абсолютна мобілізація сил та ресурсів, все підпорядковане для вирішення першочергових і нагальних завдань із посилення обороноздатності країни в цілому. Для кращого розуміння цих процесів зауважу, що в умовах війни керівництво Житомирщиною максимально централізовано зосереджене в руках військово – цивільної адміністрації на чолі із Віталієм Бунечко.
– Тобто, функції, ролі та завдання максимально конкретно визначені?
– Однозначно – так. Більше того, визначена і відповідальність за їх якнайповніше виконання. Варто зауважити, що якраз у ці дні увага керівництва Житомирщини зосереджена на питаннях нормалізації життя у тих населених пунктах, які щойно визволені від рашистських загарбників. Це села Народицької громади, які були окуповані ворогом на початку березня. Особисто пересвідчився на тому, яких руйнівних наслідків завдала війна у тих селах, куди вдерлися непрохані зайди. Руїни, суцільний бруд, понівечена інфраструктура, спалені будівлі. Навіть церковні храми потрапили під обстріли та зазнали повної руйнації. Ще одна біда – замінована територія. Ліс, який для нас, поліщуків, завжди був і залишається осередком щоденно-побутового життя, сьогодні перетворився на джерело смертельної небезпеки. Міни, причому найсучасніших типів, причому заборонені міжнародними конвенціями для застосування у військових конфліктах – все це я особисто бачив у селах Народицької громади.
– Що вас здивувало, зворушило чи, можливо, обурило?
– Стосовно обурення, то воно просто велетенське. Воно давно вже переросло у ненависть до рашистів, які у ХХІ столітті здивували світ жахливими, досі небаченими злочинами. Йдеться, звісно ж, про етноцид. Йдеться про знищення українства, як явища, як нації, як народу. На жаль, історія знову повторюється. Як і 90 років тому, коли Україну російсько-більшовицькі нелюди намагалися умертвити голодомором, так і зараз, вже новітні московські вожді пробують знищити Україну та українців силою зброї. Це унікально обурливий, дикунський, безувірський факт, до якого ні ми, українці, ні людство в цілому, не були готові. Що зворушує, що привносить оптимізм і додає нових сил? Це, безумовна жертовність людей. Прикладів сумління, солідарної взаємодопомоги, проявів доброти, гуманізму вражаюче багато. Хтось, звісно ж, бачить і недоліки, і помилки, але мені приємно відчувати саме сплеск високих душевних поривів, чим наша країна і наш народ докорінно відрізняється від країни – агресора.
– Житомирщина в умовах військового часу дещо втратила у плані економічного потенціалу, але сьогодні, здається, відчувається певне відродження. Наскільки це відчуття відповідає реаліям?
– Звісно ж, нахабне і все ж таки зненацьке вторгнення, певним чином паралізувало економічне життя області. Уявіть собі за сто ( а подекуди – за 80) кілометрів від Житомира відбувалися запеклі сутички із передовими загонами, колонами і окремими диверсійно-розвідувальними групами російських військ. Коростень, Овруч, Малин, Брусилів вважалися по суті прифронтовими містами. Звісно ж, вся увага обласної влади була щоденно і навіть щогодинно прикута до північно – східного регіону Житомирщини. Але у Житомирі, на заході і півдні області промислове виробництво, якщо й зменшило свої обсяги, то не скрізь і ненабагато. Але зараз вся увага – до посівної, яка стратегічно важлива, як ніколи.
– Наскільки важливою для влади є питання із забезпечення потреб біженців та переселенців?
– Звісно ж, до роботи із людьми, які прибули до нас із районів форсованої евакуації, ми залучаємо усі свої ресурси. Вже із 25 лютого у нас почав роботу Гуманітарний штаб, який налагодив всього за тиждень числені контакти із нашими друзями у восьми країнах Європи. У штабі працюють усі мої помічники, багато хто із радників. Моя дружина, доглядаючи за дитиною, також долучена до перемовин із нашими закордонними друзями. Результати діяльності цього штабу не забарилися чекати. До громад Житомирщини ми вже перенаправили біля десяти автомобілів із гуманітарною допомогою. Спочатку автівка на чотири тонни, а потім десяти і двадцятип’ятитонні «фури» прибували на Житомирщину із Польщі, Німеччини, країн Балтії, із Угорщини. Кілька днів тому із Німеччини прибула сорокатонна «фура» із гуманітарним вантажем.
– Володимире Іллічу, але ж громадськість Польщі, Німеччини, Чехії та інших європейських держав дуже ретельно і ледь не цілодобово стежать за тим , що відбувається в Україні.
– Так, до нас надходять тисячі звернень, пропозицій стосовно допомоги, сприяння , співчуття. Ми, до речі, вирішили доправити до Європи наших культурних посланців – делегатів, покажуть людям нашу культуру, нашу духовну могутність у часи протистояння із загарбником. Вже за кілька днів до Польщі, а далі до Німеччини і ще у декілька країн вирушає наш уславлений хореографічний колектив «Сонечко», хорова капела «Орея», які даватимуть благодійні концерти, кошти від яких йтимуть на посилення обороноздатності нашої країни. Так що ми без упину, без зволікань намагаємось повсюдно пришвидшити нашу перемогу. І ми її отримаємо. Сьогодні мимоволі виринають багато задумів, планів, які нам треба буде негайно вирішувати після перемоги над ворогом. Але зараз найголовніше – вигнати ворога зблеску! Геть – з України.
