Вельмишановні депутати, керівництво ОТГ та всі жителі Любарщини!
Шановні однодумці!
Саме однодумці. Тому що ми, вчителі, учні, батьки Борушківецького НВК, звертаємося до вас з надією, що сьогодні, в час тяжких, жорстоких випробувань, не існує іншої думки, як та, що наша Україна, наша Любарщина, кожне наше село повинні не просто вижити, а вижити, щоб жити, – і жити з вірою в краще майбутнє.
Не наша вина, а наша біда, що через низку не залежних від нас політично-економічних передумов і причин загальнодержавного характеру над нашою школою знову нависла небезпека закриття.
Ця небезпека не менш підступна, ніж війна, яка знищує нашу землю й життя наших дітей, чоловіків, друзів, і в яку ніхто з нас не вірив до 24 лютого 2022 року.
Ми не хочемо вірити й готові зробити все, що в наших силах, аби не зникла з соціально-суспільного життя й реальності наша школа. Бо якщо сьогодні в селі не стане школи, завтра не стане й самого села.
Які це матиме наслідки?
1. Закриття рідної школи саме у воєнних час, коли багато дітей і так потерпають від страху, тривожних розладів та невизначеності, призведе лише до поглиблення психологічних травм.
2. Закриття школи в рідному селі й переведення учнів до сусідніх сіл поглибить і розвине комплекс відчуження від рідної, материнської землі.
3. Закриття школи негативно вплине на якість навчання (через віддаленість сусідніх шкіл, складні транспортні умови, погані дороги, брак освітлення вулиць, нерегулярність відвідування).
4. Закриття нашої школи негативно вплине на здоров’я дітей (даватимуться взнаки психічне й фізіологічне виснаження та ослаблення дитячих організмів через Covid-19, триваючий вірус, який продовжує мутувати, значні відстані, які доведеться долати за будь-яких погодніх умов) .
5. Закриття нашої школи спричинить хвилю безробіття: позбавить праці дипломованих учителів та інших працівників, яким доведеться або перекваліфіковуватись, або виїхати з села, або іммігрувати з країни взагалі.
6. Закриття школи призведе до психологічних конфліктів у сім’ях та значного погіршення мікроклімату в громаді села загалом.
7. Закриття рідної школи перекреслить працю кількох поколінь, які тяжкою працею вибудовували й розбудовували її, й назавжди зупинить традиції, якими пишається наш навчальний заклад і все село.
Утім, ми звертаємося до вас не лише, щоб озвучити проблему та її наслідки, про які віримо, вам відомо так само, як і нам. Ми звертаємося до вас, як до однодумців – щоб разом подумати-поміркувати, що й як ми можемо разом зробити, аби цього не сталося.
Що можна зробити?
1. Пошукати нові джерела фінансування (наприклад, керівництво ОТГ може звернутися до доброчинних державних фундацій та аґенцій – таких, як USAID (www.usaid.gov), Британська Рада (www.britishcouncil.org.ua), які мають певні програми та ґранти на розвиток та підтримку освіти в Україні)
2. Звернутися до центральних державних органів з пропозицією виділити певну частку гуманітарних коштів, які нині переказують і передбачають іноземні держави на розбудову післявоєнної України, і на освітні проекти сільських шкіл (в даному разі Любарщини).
3. Наша школа могла б стати й школою навчання дорослих (при ній можна було б організувати за додаткову оплату курси вишивки, курси дитячої іграшки, заняття йоги тощо).
4. Обговорити нові форми навчання. Варіантів у сучасному світі багато-було б бажання!
І останнє. Сьогодні 27 жителів нашого села воюють на передовій, захищаючи нашу Батьківщину й нас із вами. Як ми, ті, що залишилися в тилу, за їхніми спинами, після перемоги пояснимо їм (і чи матимемо моральне право пояснювати взагалі!), що тоді, коли вони, ризикуючи життями, відстоювали кожен клаптик нашої землі, ми не змогли відстояти і зберегти навіть нашої рідної школи?!
