Звіряче вбивство наших полонених азовців в Оленівці – ще один вихід за межі будь-якої людяності росіян. Минулого четверга родичі полонених зібрались на Софійській площі, щоб просити світ визнати Росію – країною-терористкою і вимагати доступу Червоного хреста до живих полонених.
Втім в Україні є люди, які вже кілька місяців блукають сходами пекла, бо навіть не знають, що з їхніми рідними. Це, зокрема, родичі нацгвардійців-строковиків, які боронили Маріуполь. Багато цих хлопчиків загинуло під час оборони міста, багато потрапили в полон, але є ще й ті, чия доля невідома. Точніше, є очевидці, які бачили, як їх брали в полон, але офіційно вони не отримали статус полоненого.
Племінник моєї співрозмовниці був строковиком військової частини 3057 Нацгвардії. Його призвали влітку 2021 і за розподіленням він потрапив до Маріуполя.
З початку повномасштабного вторгнення хлопець щодня спілкувався з рідними – телефоном або смсками. Але так тривало тільки до 9 березня.
“Настрій у них був бадьорий. Казали: “Все добре, воюємо”. Єдине, що питали : “Як там Київ, він тримається? Чи там такий жах як тут?”. Чомусь у них не було інформації”, – розповідає жінка.
Потім було 2 тижні повної невідомості, поки родини нацгвардійців не знайшли зв’язкового з частиною і той сказав, що все нормально, хлопці на позиціях.
“Так пройшло ще два тижні, після чого нам сказали, що з позиціями зв\’язок втрачено. Далі зв\’язок було втрачено взагалі”, – каже родичка хлопця.
Пізніше стало відомо, що частина строковиків потрапила на Азовсталь – деяких туди евакуювали пораненими, деякі туди забігли. Що з іншими – невідомо.
А десь 27 квітня на родичів вийшов один нацгвардієць і повідомив, що бачив як родича моєї співрозмовниці і його побратима взяли в полон.
З цього часу родина зверталась у всі можливі інстанції. Вони також знайшли людей з такими ж проблемами і організувались у спільну групу. Серед них родичі не лише строковиків, але і офіцери.
Родичі бідкаються, що не знають, як формуються реєстри полонених і списки на обмін. “В когось є відео, що брали в полон, але вони значаться зниклими безвісти, когось бачили, як брали в полон, як у нашому випадку” – зазначає співрозмовниця.
Але хлопці лишились в статусі зниклі без вісті, а військовий, який начебто бачив їх захоплення, не був опитаний. Принаймні про його допит родичам невідомо.
В результаті втративши віру в українську владу люди починають шукати своїх рідних …через Шарія. “Від відчаю люди стають адептами Шарія, вони йому низько кланяються, він знущається з людей, але що цікаво – він знаходить хлопців, він каже, де вони можуть знаходитись”, – розповідає моя співрозмовниця.
Люди готові вже були винести історію на люди, але можновладці просять не робити цього.
Співрозмовники у владі кажуть, що на щастя таких випадків небагато. Вони пояснюють, що ця проблема виникла ще й через те, що спершу полоненими займались кілька інституцій – Офіс омбудсмена, віце-прем’єрка Ірина Верещук і розвідка. З 30 травня питанням полонених займається вже тільки розвідка.
Але поки в родичів невидимих нацгвардійців є лише розпач, бо вони не знають, де і що з їхніми рідними.
За кілька тижнів до подій в Оленівці моїй співрозмовниці вдалось дізнатись, що її родич теж був там, але потім їх перевели.
