Відомий житомирянин Михайло Лєцкін виклав у Мережу унікальне фото викладачів факультету іноземних мов Житомирського державного педагогічного інституту:
На фото – сонячний літній день 25 червня 1978 року. Справа наліво – викладчі факультету іноземних мов ЖДПІ: Валентина Панасівна Прищепа, Валентина Петрівна Сасіна, Дмитро Іванович Квеселевич і ваш покірливий слуга. Середнього подружжя, на жаль, вже немає поміж нас, але є пам\’ять і фото… Знімок зроблено біля примішення факультету іноземних мов, де я в ту пору русифікації викладав російську мову і щойно закінчив приймати екзамен. Розповім тут коротко про кожного з зафіксованих фотоапаратом колег…
Валентина Прищепа нещодавно разом із чоловіком закінчила в Німеччині Геттингенський університет і прибула до Житомирського педінститут за розподілом мвністерства, вони були кандидатами філологічних наук. Обидві мої дочки навчались на інязі і з захопленням розовідали про молодих викладачів з незаскорузлим підходоми до викладання німецької мови. Я посішив познайомитися з Прищепами і не пожалкував, особливо коли дізнався, що пані Валентина, як і я, із Золотоноші, має там родичів і досі їздить до них під час літніх відпусток. Валентина Прищепа ще вигулькне в цих спогадах під 1999 роком у ролі несподіваної феї…
Валентина Сасіна була викладачкою кафедри англійсьої мови. З нею ми мали досить поверхове знайомство.
А от Дмитра Квеселевича я знав доволі добре і щиро любив його. Про нього як про видатного науковця-лексикографа всесвітнього рівня (а також і про Валентину Сасіну) можна прочитат у Вікіпедії. Я ж розповім тут про бодай один аспект нашої специфічної спільної діяльності. Ми з ним досить довго спільно виконували одне партійнне доручення – випускали до знаменних дат загальноінститутську стінну газету. Оскільки вона нікому, крім начальства, особливо не була потрібна, то ми не дуже заморочувалися цією стіннівкою, а напередодні свята збиралися звечора удвох в якійсь аудиторії, брали туди друкарську машинку, пару великих листів ватманського паперу, Дмитро Іванович приносив із собою набір кольорових олівців та стос поздоровчих листівок для ілюстрацій – і ми розпочинали наш всенічний «мальчишник». Ми сиділи до ранку, жартували, травили анекдоти, згадували смішні бувальщини – і між іншим заповнювали ватман: пригадували значущі події в житті інституту, ювілеї колег по роботі, цікаві факти, порядок денний партійних зборів, я пригадував яийсь свій вірш і віршовану гумореску; все це перндруковувалося на машиці, розклеювалося на ватмані а Квеселевич красиво писав різнокольорові заголовки, вирізав із листівок великіи літери і наелеював святкові оасла… Словом, десь до щостої години ранку газета була готова, ми її вивішували на встановлене місце – і, щасливі від добре проведеної ночі та чесно виконаного партійного доручення, йшли по домівках відсипатися.
