Ощадизація Нацбанку.
Про це у банківському середовищі кажуть багато. Порівнюють з анекдотами епохи Януковича, ніби на вулицях Донецьку хапають місцевих та відправляють на високі посади до Києва. Мовляв, походження вже є найкраща рекомендація.
Те саме тепер кажуть про Ощадбанк. До НБУ перейшло вже багато спеціалістів, що колись працювали у державному банку під керівництвом Андрія Пишного. Багато хто з них ще навіть не призначений, але вони вже ходять коридорами НБУ та навіть проводять співбесіди зі співробітниками регулятора.
Тим часом проходять “конкурси”, підсумки яких вже давно відомі. Нічого нового: з моменту запровадження конкурсів ми гарно розгледіли, як цей механізм працює насправді. Ще за Януковича призначали тих, кого треба, або тих, хто “купив посаду”. Конкурси стали масовими за Порошенка. Вони дозволяють робити усе те саме: відсіяти усіх “чужих” чи “випадкових”, щоб призначити “своїх”. У чому тоді відмінність? У тому, що можна приховати корупцію. Усім ззовні здається, нібито жодних призначень не відбувається, а працює така собі “невидима рука ринку”. Я нікого не призначаю, то людина відібрана за результатами конкурсу. Але усе це неправда.
Тож ощадизація НБУ – це типовий для України процес. Пишний тягне своїх. Це навіть його святе право.
Перше правило банкіра в Україні – ти маєш оточити себе своїми людьми. Навіть не має особливого значення, чи вони професійні чи розумні. Для початку підходять будь-які, потім можна замінити чи створити між ними змагання. Головне – довіра. Тупий свій кращий за розумного чужого. Особливо чутливими є такі посади, як головний юрист, голова безпеки, фіндір, піарник та найближче оточення.
Щодо найближчого оточення, то кожен новий голова НБУ перетворюється на об\’єкт для жартів. Сергій Арбузов привів цілий підрозділ охоронців з собаками. Кирило Шевченко усюди возив власних кухарів, навіть у евакуацію до Львова. Судячи з “Батальону Відень”, зараз Шевченко харчується де може та як може. Подейкують, що дві його кухарки залишилися куховарити у НБУ, і зараз таскають таці з їжею на третій поверх (генеральський).
Показовою є кількість охоронців. Шевченко мав лише двох. Андрія Пишного охороняють вісім! Арбузов все одно мав більше, але він жив у часи східного деспотизму, а зараз начебто усі прогресивні ліберали. Лишається уявити, чого чи кого так боїться Пишний.
Чи ті охоронці теж з Ощаду? Не знаю. Але технічних співробітників Пишний масово забирає. Умовно, голова департаменту уходить до НБУ, а його заступника підвищують.
Чи це означає, що Ощадбанк вже не цікавий голові НБУ? Ніт, кажуть прямо протилежне – що Пишний збирається керувати “Ощадом” паралельно. Чи так, подивимось. Тільки-но не кажіть про наглядову раду. Її “незалежність” – такий самий фантом, як і конкурси на посади. Якщо ви розумієте, хто з членів та членкинь представляє чиї інтереси – ви завжди зможете домовитись.
Отже, пройде трохи часу – і все буде “Ощад”. А далі почнеться найцікавіше. Скоріше за все, першими “за власним бажанням” напишуть люди Кирила Шевченка. Чи спіткає та сама доля людей Катерини Рожкової – то велике питання. Співробітники НБУ активно закладають один одного та співпрацюють з новим керівництвом. Ну а шо? Йти до центру зайнятості, вчитися на айтішніка?
Але головна інтрига зараз – це не Ощадбанк та навіть не Нацбанк. Це питання, хто має очолити націоналізований “Альфа Банк”. Ось де має бути цікаво. Це вам не “Приват”, який Коломойський та побратими ретельно почистили перед виходом. Це потужна машина, яка від початку може генерувати великі потоки.
Звісно, усі дивляться у бік “Ощадбанку”. Ну а де ще працюють топові спеціалісти, які виграють усі конкурси? Ми не знаємо, коли націоналізують “Альфу”, але точно знаємо: неформальний конкурс саме відбувається.
