Лікар-ендоскопіст Житомирської обласної клінічної лікарні Олег Тригуба у кінці 2022-го року побував у Південній Кореї. Двотижневе стажування в одній із найкращих клінік країни, яка нестримно розвивається і досягає вражаючих результатів у медичній галузі, само по собі має особливе значення у професійному становленні будь-якого фахівця. А ,тим паче, у країні, що знаходиться в одному із епіцентрів економічного та цивілізаційного стрибка останньої третини ХХ-го століття.
– Щоразу, коли випадає нагода побувати у новій для себе країні, виникає хвилююче відчуття очікування чогось нового, досі незвіданого. Ось із таким настроєм ми, власне, й вирушали до Південної Кореї, – каже Олег Тригуба. – Україна мала запрошення від корейської сторони, яка запропонувала трьом фахівцям, які працюють у відділеннях ендоскопії, пройти двотижневе стажування. Аби ще точніше пояснити причини нашої поїздки до Південної Кореї, зауважу, що українські фахівці у кількох відділеннях ендоскопії наших лікарень та клінік використовують у своїй роботі обладнання корейського виробництва. Ось такий привід, така передісторія нашого вояжу довжиною в 11 тисяч кілометрів. Українська делегація у складі трьох осіб вирушала у політ до Сеула із аеропорту столиці Угорщини Будапешта. Дванадцять годин у повітрі від Будапешту до Сеула були для нас чи не найбільшим випробуванням під час подорожі. Далі нас чекали у місті Дегу, що за 300 кілометрів від південнокорейської столиці. Після благополучного прибуття ми поселилися у готелі біля лікарні, де й мало проходити стажування. Окрім нас участь у стажуванні брали лікарі із Індії, Перу,Таджикистана, Монголії, Італії. Ми жили і працювали за звичним у Південній Кореї графіком: із восьмої ранку до сімнадцятої вечора. Двогодинна перерва на обід дозволяла і трішки перепочити, а ще важливіше – поспілкуватися стосовно багатьох питань, які викликали наш інтерес ледь не на кожному кроці.
– Загалом Південна Корея для українців та європейців мала б виглядати дивовижно?
– Певною мірою так, однак у нас із південними корейцями є чимало аналогій та споріднених проблем, на які їм, а сьогодні й нам, доводиться зважати. Йдеться насамперед про сусідів. У них, як і в українців, також є дурнувато агресивний сусід. Власне кажучи, увесь світ знає про розділ єдиної Кореї на дві частини після трирічної війни на початку 50-х років минулого століття. Північна Корея, яка мала підтримку Радянського Союзу, взяла курс на соціалізм, а південні корейці за допомогою США почали потужну ринкову ходу. Сьогодні це дві діаметрально протилежні держави. Комуністична Корея схиблена на збройних приготуваннях, на виробництві ядерної зброї і на бажанні приєднати Південну Корею. Одну із найсучасніших, наймодерновіших країн Південно-Східної Азії, яка за минулі півстоліття зуміла здолати шлях, який, наприклад, європейці проходили за кілька століть. Звісно, намагання комуністичних вождів силою приєднати південну частину півострова до північної виглядають дивно, оскільки йдеться про два, діаметрально протилежні світи. Але мешканці Південної Кореї серйозно і відповідально ставляться до агресивних приготувань своїх комунозбочених сусідів. Тому у метрополітені усіх великих міст мають все необхідне для забезпечення людей у випадку «повітряної тривоги». У більшості приміщень обладнані спеціальні спуски з вікон, за допомогою яких можна швидко дістатися наземного укриття. Це все – не перший рік, а відлагоджено вже багатьма десятиліттями. Мешканці південно-корейських міст – дуже дисципліновані, дотримуються всіх правил і реагують на будь-які прояви небезпеки дуже серйозно, відповідально і миттєво.
– Що найпершим чином вражає гостей Південної Кореї?
– Мене особисто вразила чистота, ошатність, затишок і неймовірно оригінальний ландшафт міського середовища. Немає навіть натяку на сміття, взуття не «помічає» найменшого пилу. Ніяких безхатьків, жодної сварки чи проявів хоча б найменшої агресії. Люди одягнуті охайно, відчувається прихильність перед використанням косметики. Причому – не лише у жінок. Всюди квіти, рослини, деревця і то не просто клумби, а оригінальні композиції на казково –фантастичні теми. Тобто, міське середовище є величезним оазисом гармонійного та зручного побуту, яке пронизане цифровими технологіями, підсвічене усіма можливими відтінками величезних і височенних споруд. Звісно ж, зручний транспорт, як міський, так і міжміський.
– Що здивувало у плані певних незручностей, чи мають корейці щось таке, чого в Україну запозичувати не хотілося б?
– Щодо певних незручностей, то я замітив лише одну: на початках свого перебування у Дегу ми мали питання щодо розрахунків за допомогою застосунку Pay-pal,який у Південній Кореї не є популярним. Хоча цифрові технології тотально розповсюджені, але є у них свої особливості: у транспорті, наприклад, використовуються спеціальні картки.
– До чого у Південній Кореї українцям звикати відверто важкувато?
– Є одна річ, яка може неабияк спантеличити не лише українця, але й будь-якого жителя Європи. Йдеться про харчування. Популярні страви із овочів, приправлених всілякими, як правило гострими, пряностями. Вони мають популярну у народі назву –кім-чі. Червоний борщ у Південній Кореї не від буряка, якого там просто немає, а від надмірної кількості червоного перцю. Загалом перець і прянощі у корейців продаються великими пакунками –мішечками. Поширені і страви із рису. Гарнір – із рису. Печиво – також із рису, може бути солодким, але із перцем. До речі, у Південній Кореї із рису виготовляють і горілку (соджу), яка дуже відрізняється від українських напоїв хоча б тим, що має міцність на рівні 18 «градусів». Можна, звісно ж скуштувати страву із м‘яса (наприклад –стейк), яку можна приготувати за власним уподобанням прямо біля столу. У містах Південної Кореї є ресторани інших національних кухонь. Наприклад, японські чи китайські ресторани. Однак на ментальному рівні у корейців зберігається згадка про колоніальне панування китайців та японців на їх історичних територіях. Тому, звісно ж, ставлення нехай і до колишніх колонізаторів , цілком зрозуміле.
– Ну, і нарешті – про медицину, про ваше стажування у Південній Кореї і враження від двотижневого перебування, навчання і обміну досвідом..
– Ось тут якраз нам треба і вчитися, і переймати, і запозичувати у південних корейців якомога більше. Медична галузь організована бездоганно, все продумано і логічно сприйнятне для корейців. Кожна людина сплачує 7% своєї зарплати на медицину і ці кошти покривають значну (але не всю) частину витрат у ситуації, коли людина змушена звертатися до лікарів. Для онкохворих їх держава оплачує 90% коштів на лікування, у випадках так званих планових операційних втручань бюджет відшкодовує пацієнту 50% загального кошторису на лікування. Усі інші випадки хворі оплачують за власний рахунок. На першому місці у процесі діагностичних обстежень – гастроскопічний скринінг, який люди, що досягли 42-річного віку , мають проходити кожних два роки.
Найпоширеніший тип онкології – рак шлунку і цим пояснюється така прискіпливість у проведенні регулярних профілактичних та діагностичних обстежень. Хірургічні ендоскопічні втручання доведені до найкращих стандартів та проявів досконалості – оперують у клініках Південної Кореї по сучасному швидко і безболісно. Культ навчання та підвищення кваліфікації у середовищі лікарів Південної Кореї має надзвичайне поширення і у процесі свого становлення лікар –фахівець має пройти кілька важливих етапів. Після шестирічного навчання у медінституті випускники мають один рік загальної інтернатури, а потім наступає двох -, або трьохрічний період суто спеціалізованого навчання і стажування в резиндатурі. Відповідним чином залежить і зарплата: інтерн заробляє 2,5 тис. доларів у місяць, а надалі, по мірі навчання у резиндатурі щомісячна зарплата зростає від 4-х до 6-ти тис. доларів. Середня зарплата лікаря – 14 тис. доларів, а у приватній клініці – майже вдвічі більша. Навчання у медичних вузах платне і доволі вартісне – 10 тисяч доларів за кожен із шести років. Цікаво, що студенти із бідніших родин, аби отримати фах лікаря, їдуть на навчання за безкоштовними програмами в Угорщину чи Філіппіни. З якихось причин і на певному етапі міждержавних стосунків Південна Корея погодилась визнавати дипломи випускників вузів саме цих країн. Для цього кореєць, наприклад, і з дипломом угорського вишу після повернення додому складає один екзамен і отримує відповідну ліцензію.
– Як корейці реагують на участь у тренінговій програмі фахівців із України?
– Звісно ж, до Південної Кореї поїхало тріо достатньо досвідчених лікарів –ендоскопістів, за плечима яких – навчання та стажування, участь у семінарах та конференціях у десятках країн світу. Із величезною повагою і вдячністю ми ставимося до корейської гостинності, але не лише вони вчили нас, але й ми їх. Якраз фахівці із України вигідно і помітно відрізнялися від своїх колег із Таджикистану, Монголії чи, наприклад, із Перу. Тому не дивно, що корейці недвозначно висловлювалися, що і надалі практика запрошення на стажування українських лікарів буде продовжуватись. І у цьому Південна Корея чинить дуже мудро, правильно і прагматично. Взагалі, оцей східний прагматизм, заснований на суворих правилах, вимогах і неабияких прогностичних розрахунках має бути засвоєний і нами. Нам якраз цього сьогодні дуже й дуже не вистачає. Праця, дисципліна та інтелект здатні творити небачені дива планетарного масштабу. Ось тут ми мусимо складати дуже нелегкий, але обов’язковий іспит. Впевнений, що за таких умов корейський «рецепт» успіху ми зможемо повторити за дуже короткий період одного-двох десятиліть.
