Відпустка для бійця ЗСУ – право, а не примха. Військові зараз виконують найскладнішу роботу у світі, а за такі завдання вони мають братись добре підготовленими. Легко забути, що підготовка – це не лише військові навчання, а й відпочинок.
Місяць тому я подав у Верховну Раду законопроєкт, який передбачав збільшення відпусток для військових: 30 днів + 10 днів за сімейними обставинами. Загалом бійці повинні мати законних 40 днів відпочинку.
Зараз же ситуація мʼяко кажучи не найприємніша. Деякі військові взагалі рік не можуть потрапити додому, чи мають нещасні 10 днів відпустки.
Загалом все змінюється на краще. У вівторок був ухвалений в першому читанні законопроєкт №9342. Який, власне, і передбачає збільшення відпусток для військовослужбовців. Також туди включили збільшення винагороди для курсантів, строковиків. Але мій текст про відпустки повністю ліг в основу загального проєкту закону. Уточнюю важливий момент: перше читання і ухвалення законопроєкту за основу – це ще не остаточне рішення. Буде друге читання і ось тоді законопроєкт піде на підпис президенту.
І це спільне напрацювання – обʼєднання зусиль, робота на користь військових, наш внесок в те, щоб надати всі можливості для захисту країну. Без відпочинку це зробити неможливо.
Але ви запитаєте, чи реально це така велика проблема?
Мене дуже вразила історія. Якось я їхав із Донбасу, і в потязі зустрів вояка. Зовсім молодого, років 20. Звісно, розговорилися, і я дізнався таку річ: у нього 10 днів відпустки на рік. Це очевидно менше, ніж у будь-якого працівника в будь-якій сфері в Україні.
Сам він із Закарпаття. Добиратись додому доводиться потягом, а це займає час. Тож перша доба десятиденної річної відпустки йде на те, щоб доїхати додому. Потім ще доба, відповідно, потрібна на дорогу назад. Вже вісім лишається.
Але потім втрачається ще день, бо потім він йде до військкомату, відмічається там, і на цю бюрократію йде ще доба. І ось, в сухому залишку лише сім днів.
А потім повернення на фронт та війна. Найбільша в Європі з часів Другої світової. Така, яку не бачив світ у XXI столітті. Скажіть, ми точно робимо все правильно? Хіба люди, що пишуть нашу новітню історію, не мають права відпочити хоча б на рівні звичайного громадянина? Як на мене, таке право в них має бути. І воно буде.
