«Серед безлічі речей, добрих або поганих, винайдених сучасним світом, однією з найбільш корисних, без сумніву, є пошта, послуги якої надаються на всій земній кулі…».
ЦЕЙ нестаріючий вислів нинішньому генеральному директорові АТ «Укрпошта» не належить. Пан Смілянський так не думає. Так думав прем’єр-міністр Індії Джавахарлалу Неру в минулому столітті, а українські селяни — у нинішньому. Є в селі школа, пошта і церква — село живе. А кануть у Лету — пиши пропало…
Рекордним стосовно вимирання сіл в Україні став високосний 2000-й рік. З адміністративного обліку «злетіло» 86 населених пунктів. І шлях у вічність для них проклали не демографи, а в числі інших урядників — керівні поштмейстери.
Але й над ними є вищі керівники. Взяти той же уряд. Аякже, наш, український. Виявляється, він вряди-годи теж цікавиться діяльністю поштмейстерів. Іноді — навіть принципово. Так, ще у жовтні 2018-го тодішній прем’єр-міністр України Володимир Гройсман показово висік генерального директора публічного акціонерного товариства «Укрпошта» Ігоря Смілянського. Мовляв, невже ти так і не зрозумів, що Укрпошта, «одна з найбільших державних компаній і виконавець низки соціально важливих функцій, має працювати на українських громадян»?..
Що Смілянському, випускникові аж трьох американських шкіл бізнесу — університетів Пейс (Нью-Йорк), Джорджтаунського і Джорджа Вашингтона, фаховому бухгалтерові-аудитору, юристові, громадянинові США, якась низка «соціально важливих», та ще й українських, функцій? В американській вченій голові рятівника Укрпошти, як вихор на поштовому тракті, крутився інший план: як кадровий список листонош скоротити, а персональні кишені — поглибити.
І тут почувся голос: «А хто ж пенсію дідам і бабам на селі носити буде?»
Не встигнув головний поштмейстер рота відкрити, як глава уряду — мов громовержець із небес: «Це неприпустимо — не розносити пенсії пенсіонерам. Я цього не допущу! Заощаджувати хай починають із себе — зі своїх заробітних плат. Якщо менеджмент Укрпошти не розуміє важливості соціальної функції компанії, і це буде їхня незмінна позиція, я б радив їм усім написати заяви і перейти на іншу роботу. Ми призначали менеджмент на конкурсних засадах не для того, аби вони брали в заручники всіх, особливо пенсіонерів, а для того, щоб знаходили правильні ринкові механізми, виконували соціальну функцію, міркували над розвитком тих напрямів діяльності, які перетворять Укрпошту на прибуткову компанію і дадуть змогу платити співробітникам, передусім рядовим листоношам, достойну зарплату». І додав: «Пошта буде доставляти пенсії, і це принципово важливо для людей. Українська пошта має працювати для українських громадян».
Поштове начальство і вухом не повело. А може, і повело. І непогано вийшло… «Революційному» керівництву Укрпошти все ж вдалося задумане — закрити кілька тисяч (!) відділень. Дурне діло нехитре.
У заручниках «управлінських рішень» опинилися листоноші, редакції газет, відділення Укрпошти навіть у великих селах, пенсіонери та інваліди, у виграші — керівна поштова еліта з помпезної контори на столичному Хрещатику.
Скарги від заручників Укрпошти «Сільським вістям» надходять щодня. Читачі буквально обривають телефони. А ось від Президента, уряду, Міністерства інфраструктури України, від керівництва і Наглядової ради АТ «Укрпошта» — ні слуху ні духу. Агов, де ви там?
Прохання українців не руйнувати старої доброї пошти — це не сум наших співвітчизників за соціалістичним минулим, а гостра соціальна потреба сьогодення, а можливо, і найближчого майбутнього. Не тільки марки поштові їм потрібні (на чому пан Смілянський неабияк набив руку), а й комплекс соціальних послуг — аби не почуватися відірваними від решти України. Як же бути з доставкою насущного — листів, газет і пенсій?
А що там у людей?
Взяти той же Ізраїль, країну, яка не з підручників знає, що таке війна з її численними соціальними проблемами. Там теж поштові відділення скорочують під музику «управлінських рішень»? Там теж ці відділення працюють за «ущільненим» графіком? Виявляється, ні, хоч цей графік в Ізраїлі своєрідний. У неділю, понеділок, вівторок і четвер поштовики працюють із 8-ї ранку до 18.30 з двогодинною перервою. У середу, п’ятницю і напередодні свят у більшості відділень скорочений робочий день, а в суботу відчинені лише поштамти найбільших міст.
Це там, далеко від нас. А що ж у найближчій до нас Білорусі, яку путінська росія зґвалтувала, рекрутувавши у вороги України?
Тамтешній лідер поштового зв’язку чи не найважливішою соціальною функцією вважає регулярну доставку пошти. В райони її доставляють щодня — не менше п’яти днів на тиждень, в обласні центри — раз-двічі шість днів на тиждень. І це при тому, що загальна довжина поштових маршрутів чимала — 160 тисяч кілометрів.
Небо і земля — у загальній оцінці діяльності двох компаній — Укрпошти і Білпошти — Всесвітнім поштовим союзом. Згідно зі звітом цієї поважної організації за 2022 рік, Білорусь посідає 13-те місце зі 168 країн, Україна (вперше!) увійшла лишень у топ-30 країн за розвитком поштових послуг.
Танці з бубоном, обклеєним численними поштовими марками, у нас, на жаль, тривають.
Та хай би гучніше били! Так, щоб в уряді почули чи в Офісі президента. Решту будити не обов’язково — їм подобається дрейфувати.
