ПОЕЗІЯ. Житомирянин Василь Головецький \”Сиві мої ровесники…\”

СИВІ МОЇ РОВЕСНИКИ…
Спогадами чудесними
Пам’ять свою не муч.
Сиві мої ровесники –
Як журавлиний ключ.
Стрінеш, бува, на вулиці:
Він це стоїть чи ні?! –
Руки зрадливо трусяться,
Очі упорожні…
Вже не такого, іншого
Бачиш – і бракне слів:
Що ж це так постарішав він?!
Що ж він так помарнів?!
Діти, здоров’я, пенсії –
Скільки в нас тем тепер!
Лаєм воєнну бестію,
Згадуєм, хто помер…
«Друже, тримайсь, не згинемо!».
Міцно так обнялись!
Стрінемось чи не стрінемось
Ми з ним іще колись?