Свіжі новини
ГоловнаУкраїнаСеред семи українських картин, номінованих на "Оскар", одна - режисера із Житомира

Серед семи українських картин, номінованих на \”Оскар\”, одна – режисера із Житомира

Сім фільмів, які Україна висувала на кінопремію “Оскар”

Стрічка українського режисера, 39-річного Мстислава Чернова, “20 днів у Маріуполі” здобула номінацію на премію “Оскар” як найкращий документальний фільм.

Це режисерський дебют Чернова. До створення стрічки долучилися фотограф Євген Малолєтка, 36 років, і продюсерка й журналістка, 24-річна Василиса Степаненко. З міжнародних журналістів в оточеному росіянами місті були тільки вони. Документували все, що бачили, – воєнні злочини, масові поховання цивільних, роботу лікарів. Зафіксували наслідки бомбардування пологового будинку №3. Надсилали свої фото й відео з-під сходів розтрощеного продуктового магазину. Це єдине місце, де був зв\’язок.

Серед семи українських картин, номінованих на "Оскар", одна - режисера із Житомира

Кадр зі стрічки ”Погані дороги” режисерки Наталії Ворожбит. Картина була в довгому списку претендентів на 94-й ”Оскар”

–Відсутність інформації в умовах блокади має дві мети. Перша – це хаос. Люди не розуміють, що відбувається, і панікують. Друга – безкарність, – говорить Чернов. – Без кадрів зруйнованих будівель та вмираючих дітей російські війська могли робити все, що хотіли. Ми пішли на ризик, щоб показати світові те, що побачили.

30 годин відео, які вдалося вивезти з окупованого Маріуполя, стали основою для півторагодинного документального фільму. За цю роботу автори отримали Пулітцерівську премію.

За час незалежності Україна 16 разів висувала свої фільми на “Оскар”. І лише “20 днів у Маріуполі” потрапив у основний список номінантів

1. Фільм “Клондайк” української режисерки, 42-річної Марини Ер Горбач, був у лонглісті номінантів на “Оскар-2023”. Стрічку заявили в номінації “Найкращий міжнародний повнометражний фільм”. Але до шортліста премії вона не потрапила.

У фільмі показано життя сімейної пари – Ірки й Толіка – під час російсько-української війни. Події розгортаються на тлі трагедії 17 липня 2014 року в селі Грабове Донецької області. Тоді росіяни збили літак Boeing 777. Загинули 283 пасажири і 15 членів екіпажу.

Головні герої, яких утілили Оксана Черкащина і Сергій Шадрін, різні за характером, світоглядом і політичною позицією. Але живуть разом і чекають на первістка. Село захоплюють озброєні угруповання. Та попри це Ірка відмовляється евакуюватися. Толік не може дати безпеку дружині.

Щоб допомогти самій собі, менше боятись і чинити спротив, я вирішила зробити фільм, у якому героїня виявиться у фіналі сильнішою за війну. І ще це мрія про мир в Україні, – каже Горбач.

У січні 2022-го стрічка отримала нагороду за найкращу режисуру світового кіно на кінофестивалі “Сандекс”. Куратори програми назвали фільм значущою та емпатійною одою людській стійкості.

2. Стрічка “Погані дороги” української режисерки, 46-річної Наталії Ворожбит, 2021-го потрапила до кваліфікаційного списку претендентів на 94-й “Оскар” у номінації “Найкращий іноземний фільм”. Картина стала адаптацією п\’єси режисерки з такою ж назвою. Містить п\’ять окремих новел про життя жителів Донбасу під час війни. Події розгортаються по обидва боки лінії розмежування.

В основу сценарію лягли історії реальних людей, які Ворожбит зібрала на сході України, коли працювала над фільмом “Кіборги”. В одній із новел українська журналістка потрапляє до рук бойовика ДНР. Він намагається зґвалтувати її в підвалі зруйнованої лікарні. У відповідь на спроби розжалобити звіріє та обіцяє пустити дівчину по колу зі своїми подільниками.

В іншій новелі – історія вдови, яка супроводжує обезголовлене тіло коханого. З його номера телефону бойовики пишуть їй образливі повідомлення, доводять до істерики на безлюдній нічній дорозі.

Це болючі моменти й переживання. Ти не стаєш здоровішим після цього, ти не знаходиш відповідей на запитання, але тебе це непокоїть. Це моя особиста психотерапія, – говорить Ворожбит.

Міжнародна прем\’єра фільму відбулася 3 вересня ­2020-го на Венеційському кінофестивалі.

Серед семи українських картин, номінованих на "Оскар", одна - режисера із Житомира

Кадр із фільму ”Анлантида” Валентина Васяновича, номінованого на ”Оскар-2020”. Стрічка посідає одинадцяту позицію у списку ста найкращих фільмів в історії українського кіно

3. На “Оскар-2020” Україна висувала фільм “Атлантида” режисера, 49-річного Валентина Васяновича, уродженця Житомира. У стрічці грали непрофесійні актори – ветерани АТО, волонтери, солдати ЗСУ. Одну з головних ролей утілив колишній розвідник Андрій Римарук, який пройшов війну на Донбасі та працює у фонді “Повернись живим“. Також знялися парамедик Людмила Білека та доброволець Василь Антоняк.

У фільмі зображено події, що відбуватимуться 2025-го – за рік після перемоги України над Росією у війні. Донбас стає непридатним для життя: виснажена природа, зруйнована інфраструктура. Але головний герой – ветеран Сергій – намагається тут знайти себе. Йому це вдається після зустрічі з волонтеркою Катею.

Війна несе смерть. Тільки любов її може перемогти, – розповідає режисер. – Спочатку я хотів створити світ, у якому жили б тільки чоловіки й машини. Але виявилося, що цей світ не може жити без жінки й любові.

Перший публічний показ “Атлантиди” відбувся на Венеційському кінофестивалі. Був нагороджений у межах програми “Горизонти”.

4. Український драматичний фільм “Додому“, режисерський дебют 27-річного Нарімана Алієва, претендував на “Оскар-2019”. Розповідає історію сім\’ї кримського татарина Мустафи. Після анексії півострова обидва його сини виїхали до Києва. Старший – Назім – помирає. Батько вирішує повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати у Криму за мусульманськими традиціями. Алім не хоче залишати столицю. Але їде додому, бо така батькова воля.

Спільна втрата ще не примирює, а тільки змушує батька й сина сісти в одне авто та рухатися в одному напрямку. Герої сідають у машину одними людьми, а виходять – іншими. Дорога змушує переглянути погляди на життя, родину, дім. Оце перевтілення, однаково сильне і для батька, і для сина, – найбільше досягнення режисера, – каже кінокритик Віра Сивачук. – У фільмі герої долають кілька доріг: фізичну – в окупований Крим, внутрішню – до пошуку своєї ідентичності. Та є ще один паралельний маршрут – назустріч один одному.

Світова прем\’єра стрічки відбулася 22 травня 2019-го на 72-му Каннському міжнародному кінофестивалі. Отримала гранпрі в Бухаресті та премію за найкращий іноземний фільм на Босфорському кінофестивалі.

5. 2018 року Україна оголосила фільм “Донбас” національним претендентом на номінацію премії “Оскар”. Стрічка пройшла кваліфікаційний відбір, але в шортліст не потрапила.

Режисер-документаліст Сергій Лозниця, 54 роки, задумав цей фільм, коли на ютубі передивлявся ролики псевдореспубліки “Новоросія”. Знімали взимку ­2018-го на околицях Кривого Рогу протягом півтора місяця. За шість тижнів – 9 травня – на Каннському фестивалі відбулася світова прем\’єра “Донбасу”. Після показу голова журі Бенісіо дель Торо аплодував стоячи. Фільм здобув премію за найкращу режисуру.

Картина – напівдокументальна, містить 13 реальних епізодів життя окупованого Донбасу. Прямого зв\’язку між сценами немає. У фільмі показано, як сепаратисти відбирають дорогі автівки в місцевих, як українського воїна привселюдно катують на головній площі, а жителі долучаються та знущаються з чоловіка.

Серед семи українських картин, номінованих на "Оскар", одна - режисера із Житомира

Кадр з українського документально-ігрового драматичного фільму ”Рівень чорного”. Режисером, сценаристом, оператором та співпродюсером стрічки був Валентин Васянович

6. Український документально-ігровий драматичний фільм “Рівень чорного“, знятий 46-річним Валентином Васяновичем, став претендентом від України на “Оскар-2017”. У стрічці повністю відсутні діалоги персонажів. Показане життя весільного фотографа, 50-річного Костянтина Мохнача. Своє заняття він сприймає як безрадісний заробіток. Чоловік відчужений від того, чим займається. Але в пам\’яті Костянтина є важливе місце – підвал у гаражі, куди він складає цінні артефакти. Там зберігаються фото колишньої коханої, крісло померлого батька, кадри з давніх мандрівок. До позитивного майбутнього героя ведуть його тренування з альпінізму. У фіналі він долає біль втрат і “рухається вгору”.

–Цей фільм – про втрату близьких людей, оточення, в якому ти все життя жив. А ще він про те, що потрібно йти далі – й усе буде гаразд. Кінець міг бути інший. За одним із моїх задумів, Костя мав упасти зі стіни, на яку залазив у фінальному кадрі. Але я вирішив його не вбивати, – говорить режисер.

7. 2016-го на “Оскар” від України претендував документальний фільм “Українські шерифи” режисера Романа Бондарчука, 34 роки. Світова прем\’єра стрічки відбулася 20 листопада 2015-го на Амстердамському міжнародному документальному кінофестивалі, отримала Спеціальний приз журі.

Фільм розповідає про жителів села Стара Збруївка Херсонської області. У центрі уваги – 44-річний Володя Рудьковський і 50-річний Віктор Григорович, які взялися охороняти громадський порядок. Поліція сюди не доїжджає. Активістам доводиться знешкоджувати озброєного сокирою алкоголіка, виловлювати з бур\’яну анаконду й виховувати бомжа Колю, який заблукав. А в цей час по радіо звучать зведення з фронту, в сім\’ї надходять призовні повістки.

Знімали протягом чотирьох років. Після них на місцевих виборах 2015-го головних героїв стрічки обрали депутатами сільської ради.

Ми показали реальних людей із реального життя. У батьків моєї дружини є дача в селі. Ми туди приїжджали, познайомились із сусідами, порядками, дізналися про сільського голову Віктора Васильовича. Він нам розповів про місцевих “шерифів”. Почали спостерігати демократію в дії на прикладі одного села, – каже Бондарчук.

531 551 гривню зібрала картина “20 днів у Маріуполі” за перший вікенд показу і стала найкасовішим документальним фільмом українського прокату. Світова прем\’єра відбулася на фестивалі незалежного кіно “Санденс” у Сполучених Штатах Америки. В Україні стрічку вперше показали на фестивалі Docudays UA 3 червня 2023-го

“Протягом кількох тижнів ми були єдині міжнародні журналісти в Маріуполі. Крім наших матеріалів, є лише небагато кадрів, знятих жителями на мобільні телефони. Їх обмаль, частину видалили на російських блокпостах, усе інше взагалі не зафільмоване через те, що в місті не було електрики. Саме тому так важливо намагатися опублікувати кожен кадр. Мій мозок намагатиметься забути те, що я бачив. Але камера не дасть мені цього зробити. І не дасть забути всім нам”.Мстислав ЧЕРНОВ, режисер.

“Ми теж там плакали, коли бачили, як помирають діти. Але це робота, і ми маємо все це показувати. Бо якщо не покажемо, то ніхто й не побачить”, – Євген МАЛОЛЄТКА, фотограф.

“Це подвиг документалістики. Фільм створює капсулу часу вторгнення Росії в Україну, фіксуючи спустошення Маріуполя протягом трьох тижнів. Автори ризикували життями, щоб розповісти правду про нищівні атаки Росії на українське цивільне населення, коли об\’єктами обстрілів ставало все – від житлових будинків до пологових, і навіть братські могили не встигали за кількістю загиблих. Це важкий, але безсумнівно необхідний перегляд: одна річ – володіти інформацією, і зовсім інша – бачити бездиханні тіла людей різного віку, які стали жертвами невимовного зла. Подивитися фільм Чернова – це гуманітарний обов\’язок”.

За матеріалами gazeta.ua

Серед семи українських картин, номінованих на "Оскар", одна - режисера із Житомира

Про Валентина Васяновича

Васянович Валентин Миколайович народився в 1971 році в Житомирі. Закінчив Музичне училище імені Віктора Косенка. Професійний шлях у кіно починав у Національному університеті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, який закінчив у 1995 році з дипломом оператора, а в 2000 році — з дипломом режисера документального фільму. Займався в творчих майстернях українських кінематографістів Олексія Прокопенка та Олександра Коваля.

У 2006—2007 роках навчався у Школі режисерської майстерності Анджея Вайди, Польща.

Громадська позиція

Публічне засудження незаконного ув\’язнення Олега Сенцова Росією.

У 2018 році Васянович публічно засудив владу Росії через незаконне ув\’язнення Олега Сенцова та підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув\’язненого в Росії українського режисера.

Публічна підтримка українськомовного медіапростору.

Васянович публічно виступає за розвиток українськомовного контенту в Україні, та за відвоювання медіапростору від засилля російськомовного та російсько-українського суржикомовного медіаконтенту. У жовтні 2020 року в інтерв\’ю українського видання birdinflight.com Васянович зазначив, що «суржик — це рак української мови, він є результатом російської експансії в Україну. Зараз нас перегинають в інший бік: мовляв, що це за мова неправдоподібна, даєш суржик! Навіщо підтримувати цю хворобу?». Пізніше у грудні 2020 року в інтерв\’ю українському виданню lb.ua він підкреслив, що у мові героїв своїх фільмів йому найважливіше «щоб не було суржику. Я просто не хочу підтримувати цю традицію і підігрівати тим людям, які кажуть, що „суржик наше все“ і дає відчуття „українськості“ мови. Я проти цього, я за чисту мову. Там можуть бути матюки, але не може бути суржику, я з цим борюсь».

Ваша стаття

Читайте також

spot_img
spot_img
spot_img
spot_img
spot_img
spot_img
spot_img