Хоча, може, боротьба з корупцією – це всього лише привід країнам із глобальною корупцією брати під контроль слабкі країни з локальною корупцією?
Може весь процес глобалізації – це, насправді, процес інтеграції країни в систему глобальної корупції?
За аналогією з тим, що так само, як у глобальному світі не може бути чистих економічних автаркій, так само не може бути корупційних “автономій” або корупційних автаркій, де “техасці поодинці грабують Техас”.
Схоже на правду, але бувають і винятки.
Загалом, є така країна.
В\’єтнам останнім часом демонструє вражаючі темпи економічного зростання: динаміка ВВП перевищують 6-8%, промисловість зростає на 7% на рік, темпи приросту прямих іноземних інвестицій на рівні понад 11% на рік, профіцит торговельного балансу в розмірі, що перевищує 11 млрд дол.
Динамічне зростання промисловості, сектору послуг, туризму (майже 4 млн туристів на рік).
Ще до повномасштабної війни, В\’єтнам обігнав Україну за обсягом виробництва металу.
В\’єтнам “взув” нас і в частині нарощування високотехнологічного експорту з високим рівнем доданої вартості: у той час як у нас цей показник щорічно скорочувався, В\’єтнам збільшив його за 10 років з 13% до 42%, тобто майже до половини експортних поставок.
Багато компонентів Apple виробляє у В\’єтнамі, а не в Україні. Хоча у нас є мегаполіси, освітня база, і це ми, а не В\’єтнам є “авангардом Заходу”.
Але Apple вибирає комуністичний В\’єтнам, а не “прозахідну Україну”, причому робив це ще до повномасштабної війни.
В\’єтнам скоротив питому вагу зарплат у конвертах (в\’єтнамською – “червоні конверти”) з 70% у 2006 році до 40%.
І тепер рівень тінізації ринку праці у В\’єтнамі нижчий, ніж в Україні. То хто перебуває в Азії, а хто – в Європі?
В\’єтнам поступально реалізує модель “сходів підвищення складності економіки”, повторюючи в деяких рисах шлях Японії після Другої світової війни.
Якщо японці йшли від капців і парасольок до автомобілів і комп\’ютерів, то в\’єтнамці йдуть від текстилю та взуття до продукції Apple.
Загальний обсяг експорту В\’єтнаму перевищив 371 млрд. дол. на рік (в Україні – 50-70 млрд. дол.), при цьому близько 170 млрд. дол. у структурі експорту займають високотехнологічні товари, зокрема комп\’ютери та мобільні телефони. В Україні високотехнологічний експорт становить 2-3 млрд доларів на рік.
Найближчими роками В\’єтнам зростатиме з динамікою вище 5%, перетворюючись на нового азіатського економічного тигра.
Політика – квінтесенція економіки. В\’єтнам це чудово засвоїв, балансуючи між Китаєм і США.
Це називається “бамбукова дипломатія”.
Як відомо, бамбук – рослина з міцним корінням, швидкозростаючим стеблом і гнучкими гілками.
Неможливо зупинити ріст бамбука, він проб\’є навіть міцне перекриття і його дуже важко вирвати із землі.
А гілки – важко зламати, бо вони легко гнуться.
Термін “бамбукова дипломатія” вперше сформулював генеральний секретар Комуністичної партії В\’єтнаму Нгуєн Фу Чонг:
“В\’єтнамська дипломатія м\’яка і мудра, але наполеглива і рішуча; гнучка і творча, але послідовна, доблесна, стійка, єдина і гуманна, але рішуча і терпляча у обстоюванні національних інтересів; гнучка і творча, але послідовна, доблесна, стійка, єдина і гуманна, але рішуча і терпляча у обстоюванні національної незалежності і народного щастя”.
Сьогодні В\’єтнам продає в США товарів на суму понад 100 млрд дол. на рік і ці темпи зростають на рівні 10-18% щорічно, водночас імпорт зі США становив лише 11-12 млрд дол.
Україна, будучи стратегічним партнером США, мала до повномасштабної війни з Америкою торговельний обіг на рівні всього лише 5 млрд дол. на рік і він був дефіцитним для нас (до мільярда доларів).
Але повернемося до корупції.
Нещодавно було звільнено п\’ятьох із 18 членів Політбюро КП В\’єтнаму.
Ще раніше у відставку були відставлені два прем\’єр-міністри країни.
Ба більше, президент В\’єтнаму Во Ван Тхионг подав у відставку після лише одного року перебування на посаді.
Він був наймолодшим президентом за історію країни і виявився і найбільш “швидкоплинним” (менше року на посаді).
До нього з посадою президента розпрощався його попередник Нгуєн Суан Фук (два роки на посаді).
В обох випадках, причина відставок – корупція.
Згаданий вище генсек Комуністичної партії В\’єтнаму, 80-річний Нгуєн Фу Чонг, виявився не тільки автором концепції “бамбукової дипломатії”, а й директиви “розпеченої печі” для корупціонерів.
Рибу чистять із хвоста, а корупцію – з голови.
Піраміда корупції руйнується з самого верху.
Це хороший приклад для України.
Хоча у нас поки що спостерігається парадоксальна ситуація – всі корупціонери та їхня грантова обслуга називають себе борцями з корупцією.
Дослідження західних економістів показали, що збільшення корупції на 1% гальмує економічне зростання на 0,4%, а скорочення корупційного тиску на один процентний пункт – до зростання ВВП на 0,72%.
Приклад України та В\’єтнаму тут ідеально підходить (без фактора війни).
Корупція в Україні формує рентну, сировинну модель економіки, тому що з сировинних потоків дуже зручно знімати корупційну ренту і цю модель захищають рентоорієнтовані політичні еліти.
А боротьба з корупцією відкриває шлюзи для розвитку МСБ і складного експорту, при чому робить це набагато краще, ніж податкові пільги. Оскільки в корупційній економіці всі податкові пільги підуть у кишеню сировинних ФПГ і лише збільшать відтік капіталу з країни.
Адже корупція – це і спотворення правил чесної ринкової гри між мільйонами економічних агентів, коли апріорі перемагають великі корпорації завдяки політичному лобізму, а доля малого і середнього бізнесу – або тінь, або спрощена система оподаткування, яка перетворюється на єдиний рятувальний трос.
Це і побудова рентоорієнтованої філософії як в управлінні країною, так і у веденні бізнесу.
Плюс – рентоорієнтовані політичні еліти, які всі свої ресурси вкладають у придбання нових рент і захист їх, а не в розвиток країни.
Додамо також і формування асиметричних умов конкуренції внаслідок корупційних “збурень” кривої реальності, коли жодні іноземні інвестиції в країну не прийдуть.
Теоретична модель Андвіга – Моена говорить про те, що збільшення кількості чиновників-корупціонерів пропорційно знижує ймовірність виявлення корупційних транзакцій.
І водночас знижує потенційні ризики і витрати хабародавця при пошуку ним необхідного контрагента, тобто того, кому можна “дати”.
Те, що в інших країнах загрожує тюремним ув\’язненням, багатомільйонним штрафом або навіть смертною карою, у нас обмежується в гіршому разі новим хабарем правоохоронцям.
Ця модель максимально мотивує заробляти саме на корупційній ренті, а не на реальному секторі економіки, “лізти” в політику тощо.
Дохід, отриманий від ренти в цій системі, не може бути нікуди інвестований, окрім як у придбання нових корупційних рент, що унеможливлює отримання суспільством соціально значущого ефекту від цих транзакцій – з них не сплачують податки і вони не збільшують легальний ВВП.
Китайський економіст Чан-Жін Вей виявив цікаву закономірність: у разі зниження країни за шкалою індексу сприйняття корупції від рівня Сінгапуру до рівня Мексики рівень офіційного оподаткування зростає на 30% (корупційна рента або фіксований податок).
У цій парадигмі Україна, яка не набагато випередила Мексику, може як завгодно довго знижувати офіційні податки та рівень інших платежів і зборів, але фіскальний прес на рівні корупційної ренти буде присутній завжди, що апріорі викидає нас зі списку потенційно цікавих для інвесторів країн.
Як зазначив Чан-Жін Вей, корупція призводить не тільки до зростання прихованих транзакційних витрат, а й до неможливості інвесторів працювати без “місцевого” прикриття:
“Корупція робить взаємовідносини іноземного інвестора з урядовими чиновниками, необхідні, наприклад, для отримання експортних ліцензій або дозволів на організацію виробництва, менш прозорими та більш дорогими.
У цьому випадку, існування місцевого економічного партнера скорочує для іноземного інвестора трансакційні витрати”.
А до такої “співпраці” з місцевими корупційними “елітами” готові далеко не всі інвестори, особливо в сегменті системних компаній.
Саме тому, останні обходять Україну стороною.
Ідея “інвестнянь” – це спроба, по суті, узаконити корупцію.
Корупційне налаштування в Україні з\’їдає приблизно половину економічного потенціалу.
Як написали екномісти Танці та Давуді:
“Коли корупція відіграє велику роль у відборі проєктів та їхніх виконавців, результат цього процесу – перекіс бюджету в бік капітальних проєктів.
Виробляються “Білі слони” і “Собори в пустелі”.
Деякі проєкти завершуються, але ніколи не експлуатуються на повну потужність.
Деякі набагато більші та складніші, ніж це необхідно.
Якість деяких настільки низька, що вони постійно потребують ремонту, і їхня продуктивність виявляється набагато нижчою за очікувану.
За таких умов, не дивно, що капітальні витрати не чинять того впливу на економічне зростання, який очікують економісти”.
Це як ремонтувати зараз дороги в Донецькій обалсті і витрачати на це сотні мільйонів гривень.
Корупція позбавляє доходів найменш забезпечені верстви населення.
МВФ спробував вилікувати корупцію в Україні за допомогою улюбленого ним методу, обкатаного в Африці та Азії: за рахунок зростання зарплат чиновників і менеджерів державних підприємств.
Головна умова – трудові доходи в держсекторі мають бути вищими, ніж у приватному.
У нас ця схема вирощування “нової шляхти” вперше дала збій.
Річ у тім, що в Україні корумповано 99% усієї політичної надбудови.
Цю тезу легко довести, якщо порівняти активи і спосіб життя чиновників з їхніми пасивами у вигляді офіційних доходів.
В умовах цієї омерти і кумівства навіть найвищі зарплати і бонуси – це всього лише механізм для виправдання перед суспільством поточних витрат на садівників, масажистів, кучерів і “чергових біля тіла з опахалом”.
Плюс можливість купити мамі будинок у США за легальні гроші.
Але реальний рівень прихованих доходів у державній надбудові незрівнянно вищий.
Ситуацію могло б змінити відкриття кадрових шлюзів і запуск у систему представників середнього класу, які вміють цінувати свій рівень життя, досягнутий легально.
Але соціальні ліфти у нас підіймають нагору лише корупційну “обслугу”.
Жадібність у держсекторі не можна перемогти народною щедрістю у вигляді бюджетних витрат на розбухлу зарплатну відомість.
В Україні вже з\’явилося три сорти корупції:
– традиційна корупція у вигляді потокових схем і зняття з них корупційних рент;
– монопольна корупція (корпоратократія) для прикриття інтересів фінансово-промислових груп за допомогою механізмів лобіювання, а також за допомогою “ручних” громадських організацій (ці корупціонери ні в кого не “беруть”, чим заслуговують на славу принципових піклувальників про інтереси народу, але одночасно отримують дохід у корпорації-донора у вигляді гранту);
– фінансова корупція (держборг, депозитні сертифікати НБУ тощо).
Перша група – це “попелиця”, що обсіла інфраструктурні та бюджетні фінансові потоки, яка в майбутньому може бути частково мінімізована за допомогою антикорупційних органів.
Друга група – це підгодовані “нові обличчя”, які виконують роль ланцюгових псів для захисту одних ФПГ і постійного “гавкоту” на фінансово-промислові групи, що конкурують.
Виявити їх найближчим часом можна лише за допомогою політичної селекції та інституту репутації, яких у нас немає навіть у зародку.
Ну і третя група – нею за класикою заражені основні фінансові органи країни.
Виявити її можна лише за наявності суверенної державної політики.
Досвід Чилі показує, що корупція перемагається введенням жорстких механізмів відповідальності, аж до третього коліна спадкоємців корупційних активів.
Плюс неминучість покарання і виключення вибіркового правосуддя.
Але з\’являються такі механізми лише після ефективних реформ суб\’єктних політичних лідерів з хорошою класичною освітою.
То чи є шанс спалити демона української корупції в “плавильній печі”?
