Свято вишиванки припадає на кінець останнього весняного місяця – на теплий сезон, коли ми вже можемо зняти куртки, светри і у святковий день похизуватися ошатним народним вбранням. Свято вишиванки досить молоде, але вже встигло завоювати любов і прихильність не лише наших співвітчизників, але і закордонних цінителів національного українського одягу.
Ініціатива відзначати день, присвячений вишиванці, належить студентці Чернівецького національного університету Лесі Воронюк, яку надихнув приклад одногрупника, одягнутого у вишиту сорочку. Тож дівчина запропонувала студентам та одногрупникам вибрати один день і прийти на навчання у вишиванках. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та викладачів, але вже наступного року свято розрослося по всій Україні і зараз у третій четвер травня на вулицях міст і сіл все частіше можна побачити людей у вишитій сорочці.
Історія вишиванки в Україні нараховує вже не одну сотню років. У кожному регіоні збереглися свої традиції: кольори, орнамент, техніка виконання. Через ці візерунки майстрині прагнули залучити в свою сім’ю і свій дім щастя та благополуччя. Вишивка хрестиком є найпопулярнішим швом української сорочки. Давньогрецький історик Геродот писав, що вишивкою прикрашали одяг ще скіфи, які населяли причорноморські степи. У кожному регіоні України жила певна етнічна група, яка мала притаманні своїй місцевості візерунки та традиції. Вигадливим орнаментом прикрашали комір, рукава й поділ виробу і таким чином виражали себе. Навіть новонародженим дарували вишиванки для того, щоб сорочка оберігала дитину від злих духів. Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. І не просто так, а щоб знати – вірний він їй чи ні. Вишиваючи сорочку, дівчата нашіптували старовинне заклинання. Вважалося, якщо сорочка втратить свою білизну після чергового прання, отже, як кажуть в народі, “скочив чоловік у гречку”.
Кожен регіон України може похвалитися своїм унікальними вишиванками. Вони відрізняються фасонами, кольором, способом вишивання, орнаментом і візерунками. Одним із найоригінальніших видів вишиванок вважають Борщівський. Така сорочка рясно розшита чорними нитками. Є легенда, що коли турки і татари знищили практично всіх чоловіків у Борщові, жінки цього і сусідських поселень протягом кількох поколінь одягали саме такі чорно-білі сорочки на знак скорботи та печалі.
На противагу попередньому стилю, є й вишивка “білим по білому”. Це художній прийом, в якому рельєфний візерунок вишивки створює гру світла. На виході майстри отримують дуже тонку унікальну роботу. Ще один популярний вид – поліхромні або багатобарвні вишиванки. Раніше їх носили жителі Карпат, Закарпаття, Буковини та Гуцульщини.
Законодавцем “вишиваної” моди став Іван Франко, який поєднав вишиванку з буденним одягом і носив її під піджак, і з тогочасним одягом. Саме в такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі.
Як уже говорилося, найуживанішим швом для вишиванки був хрестик. Наприкінці ХІХ ст. така вишивка поширилася по всій Україні. Елементи орнаменту, які виконувалися хрестиком, найчастіше мали рослинний чи геометричний характер.
Подивімося, який вигляд мають вишиванки в різних областях України.
