Зворушливий вірш житомирянина Василя Головецького.
ПОРОЖНЯ ХАТА
Зозуля розкричалася тривожно,
Налякано притихли солов\’ї:
Порожня хата, як душа порожня,
Відверто в очі глянула мої.
Зозуля розкричалася тривожно,
Налякано притихли солов\’ї:
Порожня хата, як душа порожня,
Відверто в очі глянула мої.
Завмерла з бур\’янами наодинці –
Відкрити хвіртку нікому давно…
Господарі, летючі українці,
Де ви тепер?! Чи вам усе одно?!
Тут ще теплиться казочка бабусі,
Криниця ще чекає вороття,
І все здається: зголоднілі гуси
Біля хліва ось-ось загелготять…
Вона мовчить, неначе винувата
За всі ці смерті, за усі фронти…
Пробачте у селі порожню хату,
Яка не може од війни втекти!
Василь Головецький, м. Житомир
