За 13–15 км на південний схід від Житомира, неподалік автодороги Житомир–Попільня, на берегах р. Гуйви, у північно-західній частині Андрушівського району (нині Станишівська сільська територіальна громада Житомирського району) розташоване с. Іванків.
За 13–15 км на південний схід від Житомира, неподалік автодороги Житомир–Попільня, на берегах р. Гуйви, у північно-західній частині Андрушівського району (нині Станишівська сільська територіальна громада Житомирського району) розташоване с. Іванків.
Якщо подивитися на знімок із супутника, то можна побачити, що правобережна частина села по периметру, з півночі, заходу і півдня оточує річка, а територія витягнута із заходу на схід, в плані напівовальної форми, певною мірою нагадує півострів (Рис. 1).
На правобережній частині населеного пункту відомо чимало цікавих пам’яток різних історичних періодів, які засвідчують, що територія і околиці села були заселені ще в давні часи.
Деякі пам’ятки давнини позначені на археологічній карті Волинської губернії складеній наприкінці ХІХ ст. (Рис. 2). Так, на північний схід від села, на ріллі, праворуч автодороги Житомир – Попільня, розташовані кургани ранньоскіфського періоду (VII – VI ст. до н.е.) ранньозалізного віку, які були виявлені наприкінці ХІХ ст. Про них згадує історик-археолог В.Б. Антонович “У дороги в Житомир есть 4 кургана” (Рис. 3).
Він також наводить відомості, що біля села є городище “…называемое Немчинъ городокъ” [Антонович, 1900, с. 2].
До речі, давнє укріплення досі нікому не вдалося відшукати.
На північній околиці села в середині 90-х рр. ХХ ст., а також у травні 2006 р. автором виявлені окремі знахідки доби пізнього палеоліту, епохи бронзи, а також окремі і багатошарові поселення ранньозалізного віку, пізньоримського періоду III – IV ст. н.е., періоду Київської Русі XII – середини XIII ст. та пізнього середньовіччя XVI – XVIII ст. [Тарабукін, 1997, с. 17-18].
Чималу колекцію старожитностей на території і околицях с. Іванків зібрав свого часу О.К. Лозан. Серед збірки ціла і фрагменти бронзових цвяхоподібних булавок скіфського часу, фрагменти вінець і стінок гончарного посуду, бронзове скроневе кільце, підвіска, свинцеві важки, накладки, бубонці, бронзові і залізні пряжки, уламок бронзового пластичастого браслету та фрагмент точильного каменю ХІ – сер. ХІІІ ст., фрагменти вінець посуду 2 пол. ХІІІ – XV ст., фрагменти гончарного посуду, бронзова каблучка, накладки-тильники,
а також кулі круглої форми (окремі з них мають ливарний хвостик) козацької доби. У 2017 р. в районі колишнього цукрового заводу було зібрано низку свинцевих пломб ХІХ –
1 третини ХХ ст., у тому числі з написами і зображеннями: Радзивилів 1888 р., чай В.И. Попова, МТР із рельєфним зображенням двоголового орла, трикотажні вироби з Лодзі, Москва із зображенням серпа і молота, 192? р. тощо. Знахідки нині зберігаються у фондах Житомирського обласного краєзнавчого музею.
Коли з’явився населений пункт достеменно невідомо, але є згадки про нього в документах датованих кінцем XV – початку XVI століть. Зокрема, в люстрації Київської землі близько 1471 р. записано, що “К Житомиру жъ село Иванково, а в томъ селе десять слугъ на войну ходять, а иного ничого не знають; а чотыри челвки тяглыхъ, на толоку ходять, а подымъщину дають” [Люстрация Киевской земли, 1890, с. 6]. Очевидно, що на той час Іванків розташовувався у межах Житомирського повіту і підпорядковувався Житомирському замку.
Примітно, що на сьогодні, від часу зазначеної вище згадки, минуло вже 553 роки. Хоча, виходячи з археологічних знахідок, можна припустити, що населений пункт міг виникнути за довго до того, як він почав згадуватися у писемних джерелах.
Серед Іванківських старожитностей особливу увагу допитливих дослідників і туристів, що частенько відвідують цю живописну місцевість, привертає церква Різдва Пресвятої Богородиці (Рис. 4). Розташована вона у південній частині села, на вершині плато правого берега р. Гуйва. В середині храму надзвичайно цікавий живопис, що дуже вражає і захоплює (Рис. 5). Крім того, на відміну багатьох культових споруд краю, тут зберігається дуже рідкісний і цінний артефакт – кам’яна плита з латинською інскрипцією, яка засвідчує, що храм було зведено у 1793 р. (Рис. 6).
У вересні минулого року, за сприяння М.О. Покотила, експедиція за участю С.В. Собчука, О.О. Тарабукіна, А.В. Петраускаса, С.А. Хоменка і Р.Ю. Кондратюка, ознайомилася
і провела обстеження Іванківського храму та навколишньої території (Рис. 7). Зафіксовано ряд досить цікавих об’єктів.
Зокрема, в середині, у північно-східній частині храму зберігся склеп, який використовувався як поховальна камера. В плані прямокутної форми, завдовжки 3,73 – 3,76 м, завширшки 3,05 м, заввишки 2,03 м. Під час розчистки, як стверджує С.В. Собчук, тут були зафіксовані людські кістки, які належали двом особам і рештки дерев’яних домовин. Вхід до склепу розташовувався з північної сторони, вузький, в плані прямокутної форми, завдовжки 1,20 м, завширшки 0,76 м.
У певний період часу, коли храм в силу різних причин не функціонував, вхід до склепу був замурований (Рис. Рис. 8-9).
Побіля церкви, за 30 м на південний захід, можна побачити давній льох, який зберігся до нашого часу (Рис. 10). Привертає увагу вхід до нього. Він ззовні дещо нагадує образ фасаду головного храму. Прямокутної форми вхід, по боках від входу стовпоподібні колони, які у верхній частині підтримують двосхилий тимпан з трикутним фронтоном з елементами даху по сторонах (Рис. 11).
Від входу у східному напрямку різкий, доволі крутий спуск по східцям, який веде до підземної частини споруди. Опускаючись по східцях до низу занурюєшся у непроглядну темряву, відчуваєш подих минулого. Підземелля представляє собою видовжену галерею, від якої в різні сторони (у південному, східному і північному) відходять кімнати. В стінах по бокам галереї наявні невеличкі ніші з півциркульним склепінням. Їх у коридорі нараховується сім. Кімнати видовженої прямокутної форми із високим циркульним склепінням. Наприкінці кімнат у стіні неглибокі, але доволі високі і широкі ніши, над якими помітні отвори повітропроводів. В одному випадку по середині ніші по боках спостерігаються вузькі прямокутні врізки, які напевно, використовували для розміщення полички. Нижня частина підземної споруди на рівні долівки і трохи вище вимурувана камінням, а стіни і склепіння – цеглою (Рис. Рис. 12-13). Порівняно із спорудами, які члени експедиції обстежили в селах Млинищі та Ліщин, де виявлені переважно одно і в одному випадку двокамерна споруди, Іванківська більш глибша, довша, просторіша і має три камери, входи до яких зв’язані із центральною галереєю. На цьому роботи з вивчення Іванківських старожитностей не завершилися.
Нещодавно, храм вкотре відвідали співробітники кафедри геофізики Київського національного університету імені
Т.Г. Шевченка К.М. Бондар та І.В. Цюпа, які за допомогою спеціальної техніки зробили спробу відшукати рештки дзвіниці, яка за описами 2 пол. ХІХ ст. розташовувалася неподалік з північної сторони храму. Пишаюсь тим, що і я долучився до
цієї важливої справи – вивчення унікального Іванківського храму і допомагав науковцям у їх надзвичайно цікавій роботі.
У цих роботах брали активну участь ініціатор цих робіт, знаний житомирський краєзнавець С.В. Собчук та відомий житомирський дослідник С.А. Хоменко (Рис. 14).
Серед населення ходять чутки, нібито від будівлі храму до
р. Гуйва у давні часи було прокладено підземний хід. Так це
чи ні, покажуть наступні дослідження.
Підсумовуючи слід відзначити, що територія і околиці Іванкова в археологічному плані досі залишаються слабо вивченими. А це в свою чергу зумовлює в подальшому проведення планомірних робіт з детального обстеження цієї цікавої місцевості, вивчення різночасових пам\’яток, їх обліку, опису і складення карти старожитностей села. Це дасть можливість з’ясувати, коли і де саме з’явився тут населений пункт, визначити основні віхи його історичного розвитку, планувальну структуру, життя, заняття, побут і звичаї тутешнього населення та багато іншого.
Сподіваюсь, що вивчення цього цікавого в археологічному та історичному плані населеного пункту та його старожитностей у скорому часі будуть продовжені. А на перспективу слід було б подумати про створення місцевого музею історії с. Іванків.
