У Житомирі Центр підтримки “ЯМаріуполь” за пів року роботи зареєстрував понад 400 маріупольців. Тут люди не лише шукають допомоги, а й самі активно підтримують переселенців та українських військових. Наприклад, соціальна працівниця Галина Михно допомагає плести маскувальні сітки для фронту. Жінка зізнається, що так рятується від болючих спогадів про втрачене життя у Маріуполі.
Галина та її родина залишили окупований Маріуполь 22 квітня 2022 року. Разом із двома дітьми, чоловіком і батьками вони вирушили пішки до Бердянська на фільтрацію. За словами Галини, шлях був важким, а в дорозі її мати померла через серцевий напад. Жінка розповідає, що поховала маму у Василівці, де вони змушені були залишатися кілька діб.
На блокпостах окупанти ретельно перевіряли документи. Особливо важко було через “кадирівців”, які затримували їх і навіть погрожували розстрілом чоловіка Галини. Лише після багатьох прохань та сліз їм дозволили рухатися далі. Коли родина нарешті досягла українського блокпосту в околицях Запоріжжя, вони відчули полегшення та вперше за довгий час змогли нормально поїсти.
Раніше родина жила у приватному будинку біля моря. Але в березні 2022 року їхній дім був зруйнований прямим ударом снаряда. Від будинку залишився лише фундамент. Галина шкодує не тільки за майном, а й за котом Оскаром, якого не вдалося забрати. Наразі з ними залишився лише песик Тімка, який теж пережив окупацію.
З 2024 року Галина працює соціальним працівником у Центрі підтримки “ЯМаріуполь”. Її чоловік знайшов роботу на підприємстві Житомира, донька навчається в університеті, а син – у школі. Галина каже, що допомога переселенцям дає їй відчуття єдності з іншими маріупольцями та допомагає впоратися з болем. “Це наша родина. Коли спілкуєшся, то дізнаєшся, що з деякими людьми навіть були сусідами”, – ділиться вона.
Ще один переселенець із Маріуполя, працівник “Азовсталі” В’ячеслав Сичов, теж відвідує Центр, щоб плести маскувальні сітки. Його син, який захищав Україну, загинув на війні у 23 роки. В’ячеслав продовжує підтримувати зв’язок із військовими та каже, що плетіння сіток – це його внесок у боротьбу. “Якщо є хоч один шанс, що ця сітка врятує життя, я повинен це зробити”, – розповідає він.
Анна Антипенко, фахівчиня з культурних проєктів Центру, переїхала до Житомира з Каховського району. Вона зазначає, що підтримка спільноти переселенців допомагає пережити втрату дому. “Це ком’юніті, яке тут сформувалося, дуже допомагає триматися разом і починати нове життя”, – підсумувала Анна.
За матеріалами suspilne.media
