Ця історія – не з телесеріалу, а з реального життя, хоча цілком може стати темою окремої книги. Герої розповіді – наші земляки. З етичних міркувань їхні імена змінені.
Оксана вперше побачила свого старшого зведеного брата Петра вже дорослою жінкою. Примхлива доля звела їх разом. Знайшовши одне одного, вони отримали великий подарунок від життя – зустрілися рідні серця. І радість зігріла душі! Оксана розбагатіла на трьох родичів, адже брат уже мав дружину і дорослого сина…
Люди самі творять свої долі…
Безхмарне дитинство для Оксани з Бердичева закінчилося рано. У чотири роки вона залишилася без батьків. А зведеного брата Петра маленька ніколи не бачила…Тим, хто виріс серед рідних людей, важко уявити, що відчуває безпорадна крихітка, яка осиротіла…
Почалося нове життя, і другою сім’єю для дівчинки став дитячий будинок у Житомирі. Ті події Оксана погано пам’ятає, адже була розгубленою та переляканою…. Вона підросла і стала вихованкою Гришковецької школи-інтернату… Як там почувалася? Згадуючи далекі роки, жінка відповідає: «Як усі. Навчалася, спілкувалася з дітьми. Вдячна вчителям за чуйне ставлення, доброту і розуміння…» Оксана й досі підтримує добрі стосунки зі шкільними подругами. Вони нерідко зустрічаються сім’ями, разом проводять дозвілля.
Звісно, інтернат – зовсім не рідна домівка: навіть щира турбота педагогів не може замінити батьківську ласку. Оксана рано подорослішала, адже усвідомлювала: багато що залежить від неї особисто, її сил, витривалості та кмітливості. Вона старанно вчилася й отримала хороші шкільні знання. Закінчивши 9-й клас, здібна дівчина відразу вступила туди, куди було простіше: до міського будівельного ПТУ № 3. Їхати до іншого міста не вистачало грошей, до того ж отримала можливість проживати у гуртожитку. Вона стала частинкою дружного учнівського колективу – активною та ініціативною учасницею всіх цікавих справ. А вже потім розпочався трудовий шлях, і потрібно було працювати, заробляти собі на життя. Згадуючи минуле, Оксана сумно посміхається очима: після училища вийшла у світ із дипломом, але без коштів, без батьківської підтримки: «Сама собі господарка. І це був мій курс на виживання…»
Попри все не здаватися
Робота маляром-штукатуром у колишньому РБУ, де вона пропрацювала чимало років, дала шанс знайти свій шлях і стати самодостатньою. Оксана гортає сторінки своєї біографії і ділиться: були такі ситуації, коли доводилося досить важко. А плакати при людях вона не звикла, ховала свої сльози за посмішкою. За скупими фразами її розповіді – епізоди з життя людини, яка не звикла коритися труднощам і випробуванням. Скромна, розумна, доброзичлива та працьовита дівчина боролася з невдачами і самостійно намагалася влаштувати своє майбутнє. Віра в себе додавала сил і робила неможливе можливим. Оксана – з тих особистостей, кого називають «і один у полі воїн».
Сказати, що вона залишилася сама-самісінька, наодинці зі складними проблемами, було б неправильно і несправедливо. Світ не без добрих людей, а Оксані на таких таланило. Чуйне слово, розуміння і моральна підтримка значили набагато більше, ніж матеріальна допомога. У дівчини було якесь дивне передчуття, що в житті щось має змінитись і хтось рідний її шукає, а одного разу обов’язково знайде…
Про подальші події читайте у наступній публікації. Ми розповімо, як раптом стало очевидним, що Оксана – не самотня…
Ріо-Бердичів, Вікторія Кучерява
